Основні методики: загальна озонотерапія в ізольованому вигляді або в поєднанні з вагінальними інсуфляціями озонокисневої суміші, внутрішньо-маточними (ВМО) або внутрішньовагінальними зрошуваннями (В) ОФР або дистильованою водою, аплікаціями озонованої олії.

При лікуванні хронічного ендометриту використовується ВМО озонованим фізіологічним розчином в концентрації 3-5 мкг/мл, а при виявленні специфічної інфекції (бактерійної, вірусної, хламідійної та ін.) – додаткове внутрішньовенне введення ОФР (до 2-2,5 міліграм озону на процедуру) в кількості 5-6 процедур.

Лікування хронічних кольпітів різної бактерійної або вірусної етіології включає вагінальні зрошування ОФР в об'ємі до 1 л з концентрацією озону до 6_мкг/мл. Курс лікування складає 8-10 процедур. При лікуванні хронічних атрофічних кольпітів (сенильних) концентрація озону в ОФР до 5 мкг/мл, курс – 12-15 процедур. Доцільне поєднання з аплікаціями озонованою олією 1-2 рази на день.

Сприяючи санації піхви, нормалізуючи місцевий імунітет, озонотерапія сприяє стійкому одужанню, а також виключає необхідність застосування антибактеріальних препаратів, дезинфікуючих розчинів.

Лікування генітального герпесу. У разі виявлення вірусу простого герпесу в крові, уретрі, піхві або шийці матки доцільна комбінація внутрішньовенного введення ОФР (7-12 процедур) і В.

Слід зазначити, що за наявності гострих запальних уражень озоновану олію необхідно розводити медичним вазеліновою олією в співвідношеннях – 1:1-1:3.

Застосування озону в акушерстві.

Показання:

Застосування озону сприяє поліпшенню оксигенації крові, посиленню кровопостачання плаценти, плоду. Відбувається нормалізація гормонопродукуючої функції фетоплацентарного комплексу, регуляція гуморального імунітету.

Основними методиками є велика аутогемотерапія або внутрішньовенне введення ОФР в кількості 200 – 300 мл з концентрацією озону 1-3 мкг/мл. Курс лікування складає від 3-4 до 8-10 процедур.

2.2. Масаж

2.2.1. Гінекологічний масаж

Гінекологічний масаж досліджувався менше, ніж загальний, тому розвиток наукового вчення про гінекологічний масаж дещо відставав від його практичного застосування.

Можна відзначити наступні характерні особливості дії гінекологічного масажу:

В процесі виконання гінекологічного масажу здійснюється цілий ряд дій безпосередньо підлеглі тканини – погладжування, тиск, розтягання, струс, стискання, переміщення, розтирання і витискування. При цьому зміни відбуваються не тільки в тканинах, що безпосередньо піддаються гінекологічному масажу, але і в навколишніх тканинах і органах, а також і у всьому організмі жінки [7].

Під впливом гінекологічного масажу виникає виражене пряме і рефлекторне роздратування великої зони екстерорецепцій шкіри живота, промежини і зовнішніх статевих органів, інтерорецепторів судин внутрішніх органів, ендометрія і міометрія матки, очеревини, сечового міхура і прямої кишки.

На початку масажу підвищується роздратування кінцевого апарату периферичної нервової системи, потім слідує зниження її збудливості, що рефлекторно передається на всю нервову систему. Клінічно це виявляється в зменшенні або повному зникненні больового синдрому (Дзнеладзе, 1948; Крамаренко, 1953).

Гінекологічний масаж викликає помітні зміни в крово- і лімфообігу в матці, сусідніх органах і тканинах області тазу і навіть всієї черевної порожнини. Під впливом масажу гарячаться рецептори ендотелію і підвищується тонус всієї судинної системи, зокрема черевно-тазової області. Спочатку, внаслідок масажування і витискування крові з тканин органу, відбувається виражена анемія його, що змінюється потім активною гіперемією. В цілому поліпшується циркуляція крові.

Будь-яка інша форма терапії, що посилює кровонаповнення у внутрішніх органах (індуктотермія, грязьові аплікації або тампони, грілка або інші теплові процедури), викликає, як правило, пасивну гіперемію, і лише масаж може викликати надзвичайно активний кровотік у масажованій області, що принципово інакше впливає на обмінний процес у тканинах у порівнянні із застійною гіперемією.

При масажі поліпшується артеріальний кровообіг, що веде до зменшення венозного застою і підвищення обміну речовин. Ще в 1911 р. М. Проскурякова, посилаючись на експериментальні дослідження, писала, що під впливом масажу відбувається прискорення кровообігу, збудження діяльності клітин, посилення розпаду білкових речовин, поліпшення всмоктування жиру, підвищення діурезу і загального обміну [7].

На велике лікувальне значення активної гіперемії, що виникає при гінекологічному масажі, вказували також цілий ряд авторів (Ремізов, 1891; Снегирев, 1900; Дзнеладзе, 1948; та ін.).

Гінекологічний масаж, посилюючи кровообіг в тканинах, одночасно прискорює тік лімфи, що приводить до швидкого всмоктування ексудативної рідини, що скоплюється в органах і тканинах малого тазу, при цьому запальні інфільтрати стають м'якшими, утворення, особливо щільні зрощення, зменшуються і розсмоктуються. Враховуючи значення лімфотоку в ліквідації залишкових явищ запалення, масаж проводиться від периферії до центру, по напряму току лімфи по лімфатичних шляхах до лімфовузлів.

Отже, прискорення лімфо- і кровообігу в зоні дії масажу, а разом з цим у всій судинній системі, є важливим лікувальним чинником при інфантилізмі, застійних явищах, неправильних положеннях органу і запаленнях.

Поза сумнівом, що прискорення крово- і лімфотоку не тільки сприяє розсмоктуванню продуктів запалення і ліквідації застою, але і значно покращує тканинною обмін, підвищує фагоцитарні властивості крові. При цьому поліпшується діяльність печінки і нирок, підвищується кров'яний тиск, пульс стає повним, посилюється загальний газообмін.

Значну дію надає масаж на мускулатуру тазових органів і на весь зв'язковий апарат. При скороченні мускулатури відбувається взаємозалежний вплив на кровообіг і м'яз, виникає активна гіперемія органів, а у зв'язку з цим підвищується життєдіяльність тканин, що було показано ще в досвіді Мозенгейля при дослідженні реакції м'яза на електророздратування [7].

Гінекологічний масаж діє на маткову мускулатуру не тільки прямо, але й опосередковано. Під час масажу матки здійснюється одночасно і черевний масаж, унаслідок чого зміцнюється поперечносмугаста мускулатура черевної стінки, тонізується кишкова мускулатура і посилюється перистальтика кишечнику, що рефлекторно викликає тонічне