Фізична культура як засіб попередження хвороб

курсова робота з фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

Фізичну культуру ми сприймаємо як конкретну сферу людської діяльності, яка відображає в собі типові риси способу життя, сформованого всім суспільним устроєм, власною особистою активністю і відносинами різних груп людей, а також окремих осіб. Ця сфера діяльності людини виникла і розвивається в процесі одночасної диференціації та інтеграції основних типів людської діяльності.

Викладання методики оздоровчої фізичної культури передбачає використання понять: "фізична (рухова) активність", "оздоровче (кондиційне) тренування", "фізичний стан", "рекреація" та ін.

"Рухова активність" визначається й обумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинку. Розрізняють спонтанну рухову активність, яка реалізується стихійно в побуті, навчанні, праці, та організовану – у вигляді спеціальних фізкультурних занять.

Оздоровче (кондиційне) тренування – це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров'я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції – такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.

Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їх інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди знаходиться в межах допустимого оптимуму.

В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які, за умови чіткого нормування впливів, можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).

Все вище наведене робить тему дослідження курсової роботи особливо актуальною в наш час, оскільки вплив фізичної культури на здоров’я населення однозначно прослідковується. А це означає, що даний аспект у вивченні цієї проблеми не можна обминати.

Об’єктом дослідження є проблематика впливу фізичного виховання на здоров’я населення.

Предмет дослідження – фізична культура як засіб попередження хвороб.

Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють фізичну культуру як засіб попередження хвороб та узагальнення висновків та відомостей, що стосуються даної проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:

Розділ 1. Поняття фізичної культури, її значення у профілактиці хвороб

1.1. Характеристика фізичної культури як особливої форми людської діяльності

В загальному аспекті фізичну культуру можна характеризувати на основі ознак, що соціально відрізняють усі види, типи і форми діяльності і згідно яким фізична культура:

1) є конкретним способом існування людини;

2) є історичним явищем, що виникає на певному етапі суспільного розвитку і змінюється в процесі дозрівання конкретних суспільних відносин;

3) характеризується взаємодією між суб'єктом і об'єктом, де обидві сторони можуть виступати в різних формах;

4) має активний, перетворюючий характер, оскільки є способом освоєння об'єкта суб'єктом, у результаті якого змінюється сама людина як об'єкт і суб'єкт власної діяльності;

5) має соціальний характер, оскільки суб'єкт, як активна сторона цієї взаємодії, має соціальну суть [15, 123].

У людини біологічна активність є передумовою для формування соціальної і культурної діяльності, що абсорбувала цю свою біологічну основу і не дозволяє їй функціонувати в своєму чистому вигляді.

Таблиця 1.

Фізична культура як діяльність індивідуума [15, 124]

Форма діяльності | Характер діяльності | Суб'єкт | Об'єкт | Мета і наслідок

Фізичні вправи індивідуума | Спеціальна соціально-перетворююча діяльність людини | Індивідуум | Сама людина | Культивування фізичних основ і соціально-особистісного профілю індивідуума

У такому відношенні фізичні вправи постають як цілеспрямована дія суб'єкта на власні фізичні генетично зумовлені властивості, що представляють матеріальні передумови для оптимального розвитку і соціального самоствердження індивідуума; одночасне це й цілісно перетворююча діяльність, сприяюча психічному й інтелектуальному розвитку суб'єкта, його культивуванню в якості соціальної істоти. Це значить, що фізичні вправи ми сприймаємо не в сенсі чисто біологічної активності, а як момент цілісної соціально-культурної людської діяльності.

Аналіз фізичної культури на наступному рівні ієрархії суб'єктивних чинників набагато складніший, що в якійсь мірі видно з табл. 1.2, де фізична культура охарактеризована на рівні діяльності групи.

Таблиця 1.

Фізична культура, охарактеризована на рівні діяльності групи [15, 125]

Форма діяльності | Характер | Суб'єкт | Об'єкт | Мета і наслідок

Фізкультурна діяльність групи | Комунікативний, виховно-освітній | Група | Члени групи | Керівництво діяльністю членів групи, орієнтованої на культивування фізичної основи і соціально-особистісного профілю індивідуумів

Фізичні вправи індивідуумів

Суб'єкт діяльності має тут вже складнішу структуру, оскільки він може бути колективом, організацією, демографічною групою і т.д. Діяльність на цьому рівні не є простим конгломератом окремих функцій і відносин індивідуумів, положення яких в структурі діяльності різне.

Зрозуміло, складним є аналіз фізичної культури на рівні суспільства. Це обумовлено перш за все надзвичайною диференційованою структури суб'єктних чинників і тим, що фізична культура на цьому рівні включає діяльність окремих осіб, колективів, організацій, соціальних груп, орієнтовану на фізичне вдоско-налення і культивування особистості. З погляду суб'єктно-об'єктних відносин фізичну культуру на цьому рівні можна представити таким чином (табл. 1.3).

Таким чином, фізична культура постає як чинник, за допомогою якого суспільство визначає характер взаємодії між усіма суб'єктами фізкультурної практики на всіх її лежачих нижче рівнях. Це означає, що на цьому найвищому рівні на перший план виступає соціально-політичний характер фізичної культури.

Аналітичний