Спорт як компонент фізичної культури. Більшість сучасних видів спорту сформувалися як специфічні елементи фізичної культури, склавши в сукупності велику її частину. В порівнянні з іншими її компонентами спорт надає найбільші можливості для поступального розвитку фізичних якостей і безпосередньо пов'язаних із ними здібностей людини, потрібних у тій або іншій діяльності, вибраній як предмет спортивної спеціалізації [15, 161].

Конкретною, наглядно сприйманою метою спортивної діяльності є, як відомо, досягнення можливо високого спортивного результату, вираженого в загальноприйнятих чітких критеріях: у мірах часу, відстані, ваги, у факті фізичної перемоги або виграшу, що оцінюється в балах, очках і т.д. Через досягнення цієї "зовнішньої" мети досягаються й суттєвіші результати, що втілюються у вдосконаленні людських якостей, здібностей. Специфічні функції спорту й виражаються перш за все в тому, що він служить чинником досягнення вищих показників у вдосконаленні певних людських здібностей, чинником максимальної реалізації можливостей їх розвитку, подолання удаваних "меж" на цьому шляху. Така спрямованість спорту витікає з суті спортивної діяльності, яка будується у формі систематичної підготовки до змагань і участі в них і забезпечується всією сукупністю спеціальних умов її організації (система змагань зі зростаючим рівнем конкуренції; система спеціальних заохочень, що зростають по мірі росту досягнень, і т. д.).

Спорт вищих досягнень, як уже вказує його назва, орієнтований безпосередньо на абсолютні параметри спортивних результатів, включаючи досягнення міжнародного, вселюдського масштабу [15, 162].

На відміну від цього базовий спорт забезпечує досягнення масового рівня. Як одна із складових частин базової фізичної культури він широко використовується для підвищення і збереження загальної фізичної підготовленості.

Професійно-прикладна фізична культура. Вона підрозділяється на власне професійно-прикладну (зокрема, виробничу) і військово-прикладну. Особливості цих компонентів фізичної культури визначаються тим, що вони включені в систему спеціальної підготовки людини до конкретної діяльності, що є основною або однією з основних на життєвому шляху (хоча б на відносно тривалий період, як у разі строкової військової служби), а також безпосередньо в сферу даної діяльності, де функціонують у прямій залежності від її специфічних умов і вимог. Професійно-прикладна фізична культура направлена, таким чином, на створення передумов для успішного освоєння тієї або іншої професії, на оптимізацію професійної діяльності та її дії на людину.

Професійно-прикладна фізична культура тісно пов'язана з базовою фізичною культурою. Їх органічний зв'язок полягає в першу чергу в тому, що професійно-прикладна фізична підготовка будується на базі передумов, що створюються загальною фізичною підготовкою. Крім того, до складу елементів виробничої і військово-прикладної фізичної культури входять відповідно перетворені елементи базової фізичної культури і спорту (наприклад, прикладні виду спорту, застосовувані для створення сприятливих передумов для виробничої або військової діяльності) [15, 164].

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура. Цей специфічний розділ фізичної культури виділився на основі спеціально направленого використання фізичних вправ як засобу лікування захворювань і відновлення функцій організму, порушених або втрачених унаслідок захворювань, травм, перевтоми та інших причин. Застосування окремих форм рухів і рухових режимів з цією метою почалося, судячи з історичних відомостей, ще в стародавній медицині і до теперішнього часу міцно увійшло до системи охорони здоров'я, переважно у вигляді лікувальної фізичної культури (ЛФК). Сучасна ЛФК включає досить обширний комплекс засобів і методів (лікувальна гімнастика, дозовані ходьба, біг та інші вправи з лікувально-відновною спрямованістю), спеціалізованих залежно від характеру захворювань, травм або інших порушень функцій і форм організму (перенапруження, хронічне стомлення, вікові зміни та ін.). Визначилися також режими навантажень – так звані "рухові режими", характерні для ЛФК (зокрема, "щадний" "тонізуючий" і "тренувальний") і типових організаційно-методичних форм її застосування (індивідуальні сеанси-процедури, заняття урочного типу та ін.) [15, 164].

В останні десятиліття форсовано розробляються й інші компоненти оздоровчо-реабілітаційної фізичної культури. До неї може бути віднесений, зокрема, ряд чинників спортивно-реабілітаційного характеру – чинники відновної рухової активності в системі заходів "спортивної реабілітації".

Відзначимо також, що складається специфічний комплекс фізкультурних оздоровчо-реабілітаційних чинників в системі наукової організації праці, де вони доповнюють традиційні елементи виробничої фізичної культури і профілактичні заходи, що виходять за її рамки (відновні вправи після закінчення робочого дня, направлені на усунення несприятливих наслідків виробничих навантажень, фізкультурно-реабілітаційні заняття у виробничих профілакторіях та ін.).

В цілому значущість оздоровчо-реабілітаційної фізичної культури у зв'язку з наслідками гіподинамії і стресовими чинниками сучасних умов життя, поза сумнівом, зростає (за даними масових обстежень, проведених останнім часом, загрозливо велика частка дорослого населення, функціональний стан організму якого знаходиться як би на грані між нормою і патологією [15, 165]).

"Фонові" види фізичної культури. Під цим умовним найменуванням, запровадженим, швидше за все, тимчасово через відсутність поки кращого, об'єднані два підрозділи фізичної культури. По-перше, це так звана гігієнічна фізична культура повсякденно-побутового характеру, не співпадаюча з перерахованими до цього формами фізичної культури (типовими елементами тут, наприклад, є ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки, інші фізичні вправи в режимі дня, не пов'язана зі значними навантаженнями); по-друге, рекреативна фізична культура, представлена в режимі розширеного відпочинку-розваги (активний туризм і полювання з нестрого нормованими і нефорсованими фізичними навантаженнями, фізкультурно-спортивні розваги як спосіб активного відпочинку і т. п.). При