тіла виражають в якійсь мірі досконалість функцій організму. Будучи одним з природних виразів нормального фізичного розвитку людини, риси тілесної краси зовні свідчать про її життєві сили, а у зв'язку з цим представляють і естетичну цінність. Не випадково образи тілесної краси з давніх часів увійшли до естетичних представлень людства – ще в Стародавній Греції вони одержали своє втілення в знаменитих витворах мистецтва, що дотепер приваблюють нашу уяву ("Гермес" Праксителя, "Апоксимен" Лісипа, "Дискобол" Мирона, "Метальник спису" Поліклета, "Кулачний боєць" Аполлонія і т. д.). Проте прагнення додати своєму тілу вражаючих форм виправдано лише постільки, оскільки це не стає самоціллю, а підлягає інтересам всебічного розвитку діяльнісних сил, основних життєво важливих якостей і здібностей. Принципово така позиція повинна бути визначаючою в постановці і реалізації задач по вдосконаленню статури, зокрема по доцільному регулюванню об'єму м'язів, ваги тіла і т.п. В певних випадках ці задачі можуть мати і лікувально-профілактичний, і лікувально-коригуючий аспекти (виправлення постави, боротьба з плоскостопістю і т. д.) [13, 17].
В цілому задачі по оптимізації індивідуального фізичного розвитку вирішується на всьому протязі багаторічного процесу фізичного виховання; конкретний же зміст їх в різні періоди вікового розвитку не залишається, звичайно, незмінним. Послідовно змінюючі один одного періоди вікового розвитку людини – ранній дитячий (перші роки життя), дитячий, підлітковий, юнацький, зрілості і старіння – розрізняються разом з іншими особливостями неоднаковими можливостями і тенденціями фізичного розвитку. Найзначніші поступальні зміни форм і функціональних можливостей організму відбуваються через природні закономірності вікового розвитку в періоди, передуючі зрілому віку, потім наступають періоди відносної стабілізації форм і функцій, змінювані періодами віковий інволюції, коли певні морфофункціональні властивості організму поступово регресують. Цей життєвий цикл відтворюється від покоління до покоління, повторюючись відповідно до тенденцій, характерних для вікових періодів, і разом з тим змінюючись в певних рисах залежно від конкретних умов індивідуального розвитку. Природно, що у фізичному вихованні задачі по оптимізації фізичного розвитку виховуваних потрібно ставити і вирішувати стосовно особливостей періодів вікового розвитку. В періоди, передуючі віковій стабілізації форм і функцій організму, коли він особливо пластичний і сприйнятливий до розвиваючих дій, є найбільші можливості для реалізації задач по забезпеченню направленого високодинамічного розвитку фізичних якостей і безпосередньо пов'язаних з ними здібностей. По мірі вікового дозрівання індивіда все більш актуальними стають задачі запобігання втрати досягнутих зрушень в розвитку фізичних якостей і вдосконалення рухових здібностей в індивідуально виборчому напрямі. По мірі ж старіння провідне значення у фізичному вихованні набуває установка на протидію віковому регресу фізичної дієздатності, мінімізацію його ступеня, можливу підтримку певного рівня фізичної працездатності і нормального стану організму протягом багатьох років.
Друга група задач. Цю групу специфічних задач, вирішуваних в процесі фізичного виховання, складають спеціальні освітні задачі. Основні з них полягають в тому, щоб:–
зробити надбанням кожної людини базові знання науково-практичного характеру, накопичені у сфері фізичної культури;–
забезпечити раціональне формування індивідуальної фонду рухових умінь і навичок, потрібних в житті, довести їх до необхідного ступеня досконалості [13, 18].
Освітня спрямованість фізичного виховання, як і будь-якого процесу виховання – освіта, забезпечується в першу чергу планомірною передачею і послідовним засвоєнням певної сукупності знань, систематичним поповненням і поглибленням їх. Сучасні програми фізичного виховання передбачають залучення виховуваних до досить широкого кола фізкультурно-освітніх знань. Це знання про суть фізичної культури, її значення для особи і суспільства, принципи і правила раціонального використання її цінностей; це і знання суто прикладного характеру, що є необхідною передумовою усвідомленого формування рухових умінь і навичок, ефективного використання фізичних здібностей в житті, а також інші знання, що мають відношення до фізичної культури, у тому числі фізкультурно-гігієнічні.
З опорою на відповідні знання і в єдності з вихованням фізичних здібностей в процесі фізичного виховання вирішують задачі по системному формуванню і вдосконаленню необхідних у житті рухових умінь і навичок. Освітнє значення таких задач добре показало ще П.Ф. Лесгафт, що створив вчення про "фізичну освіту". Він підкреслював, що було б принципово невірним обмежувати фізичне виховання лише турбуванням про розвиток тілесних якостей людини, що не менш важливо навчити кожного "ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо управляти ними і пристосовувати до перешкод, долаючи їх з можливо більшою спритністю і наполегливістю, інакше кажучи, привчитися з найменшою працею в можливо менший проміжок часу свідомо виконувати найбільшу фізичну роботу" [13, 18].
Важливість цих задач обумовлена тим, що без рухових умінь і навичок не можна реалізувати здібності в практичній діяльності. Навіть неабиякі фізичні завдатки індивіда, "отримані ним від природи", так і залишаться потенціями, якщо не реалізувати їх у діяльності, пов'язавши з раціональними способами виконання рухових дій, руховими уміннями і навичками. Формуючись як доцільно відладжувані способи управління рухами, рухові уміння і навички є необхідними доданками рухових здібностей, що реально проявляються. Від системного формування їх у процесі фізичного виховання багато в чому залежить його практична ефективність.
Природна послідовність у формуванні індивідуальної фонду рухових умінь і навичок така, що спочатку, на базі природжених рухових можливостей і елементарних рухів, утворюються відносно прості рухові вміння, які по мірі закріплення переходять в рухові навички першого порядку; потім на їх основі залежно від динаміки індивідуального фізичного розвитку формуються складніші рухові вміння, що переходять по мірі зміцнення в рухові навички більш високого порядку. Зі збільшенням числа і різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість