2.2. Соціальні функції спорту і основні напрямки спортивного руху

Основа специфіки функцій спорту. "Функціями спорту" при строгому тлумаченні їх прийнято називати похідні від його суті і разом з тим залежні від конкретних умов його культивування властивості, які виражаються в характері дії спорту на людину і людські відносини, дозволяють задовольняти через спорт певні потреби особи і суспільства. В зв'язку з цим говорять про роль спорту, його значення і призначення в суспільстві [13, 433].

Як ясно вже з ввідного визначення поняття "спорт", основу специфіки його функцій складає те, що він виник, розвивався і розвивається як діяльність власне-змагальне, яка як би спеціально пристосована для максимального виявлення, уніфікованого порівняння і об'єктивної оцінки певних людських можливостей у формі змагання, орієнтованого на перемогу або можливе високе досягнення в самій цій діяльності змагання. Звідси витікає перш за все значення спорту як свого роду еталона оцінки людських можливостей, тобто специфічна змагально-еталонна функція спорту.

Досягнення, що виявляються і фіксуються в спорті (у вигляді кількісно оцінюваних рекордів, виконуваних класифікаційних нормативів і т.д.), набуваючи широкого визнання, служать своєрідними вимірниками індивідуальних і загальнолюдських можливостей, реалізованих у спорті, а разом з тим і наочними, чіткими орієнтирами на шляху реалізації цих можливостей. На відміну від інших еталонів, "спортивний еталон" людських можливостей історично не залишається незмінним, а прогресує, стимулюючи тим самим мобілізацію зусиль спортсмена по самовдосконаленню, направленій дії на розвиток своїх здібностей. Така еталонна функція найбільш яскраво виражена, природно, в спорті вищих досягнень, де встановлюються і перевищуються спортивні досягнення загальнолюдського масштабу. Але в тій чи іншій мірі вона властива і спорту в цілому. Вона невіддільна від самої суті його як діяльності, направленої на самовизначення і самоствердження індивіда через гуманно налаштовані форми чесного суперництва.

В тій же мірі спорту властива специфічна евристично-досягальна функція, яка полягає в тому, що він є особливим типом творчої пошукової діяльності, пов'язаній з пізнанням людиною своїх діяльнісних сил (можливостей, здібностей) разом з вишукуванням ефективних способів максимальної реалізації, збільшення і оптимізації їх. І ця функція найповніше виражена в спорті вищих досягнень. Адже на шляху до них той, хто претендує на дійсно видатний результат, повинен знайти нові засоби, методи й умови повної мобілізації і збільшення функціональних можливостей організму, отриманих від природи, навчитися найбільш ефективно використовувати їх, з тим, щоб піднятися на рівень спортивної працездатності, ніким раніше не досягнутий. Подібно гігантській творчій лабораторії, спорт торує таким чином шляхи до висот людських досягнень. Створювані при цьому засоби і методи перетворення людиною своїх, природних якостей стають загальнокультурним надбанням по мірі проникнення в масову практику. Суттєво й те, що пізнавальні дані, що здобуваються на шляху до спортивних досягнень, набувають цілком серйозного наукового значення. Навряд чи перебільшив А. Хілл, лауреат Нобелівської премії, підкресливши, що найбільша кількість сконцентрованих фізіологічних даних міститься не в книгах по фізіології, а в світових спортивних рекордах [13, 434].

Сказане про суть специфічних функцій спорту характеризує його перш за все як особливий тип діяльності, що виявляє в спеціально створюваних умовах людські можливості і неухильно розсовує рубежі уявних їх меж. Цим багато в чому визначається як особова, так і загальносоціальна цінність спорту, його внесок в культуру суспільства, все більш широке використання в суспільно значущих цілях. Але тільки цим далеко не вичерпуються його соціальні функції і значення.

Поліфункціональність спорту і варіативність його функцій. В сучасній спеціальній літературі, де дається узагальнююча характеристика спорту, прийнято відносити його до поліфункціональних (багатофункціональних) соціальних явищ, що саме по собі не викликає сумнівів. Треба разом з тим мати на увазі, що зовсім не все те, для чого використовується спорт, дійсно характеризує його власні специфічні функції. Слід чітко відрізняти їх від функціональних зв'язків (відносин), які похідні не тільки (а часом і не стільки) від спорту, але й від інших соціальних явищ, з якими він взаємодіє. Це особливо важливо, коли кінцевий ефект цих взаємодій у вирішальній мірі залежить не від самого спорту, а від системи соціальних відносин, що виходять за межі самої спортивної діяльності, як, наприклад, при оцінці її виховного значення.

Якщо спорт органічно включений в цілісну відлагоджену соціально-педагогічну систему, він є одним з дійових засобів виховання особистості, особливо фізичного виховання. Типова для спортивної діяльності спрямованість до високих результатів, її власне-змаганльний характер, об'єктивно зростаючі вимоги, що пред'являються до прояву фізичних і психічних здібностей спортсмена, та інші особливості дозволяють використовувати спорт як особливо дієвий чинник фізичного виховання, а разом з тим і як високоефективний засіб направленого формування особових властивостей індивіда. Саме в цій якості спорт, як відомо, ще спрадавна й міцно увійшов до загальної соціальної системи виховання. В порівнянні з іншими засобами фізичного виховання він дає можливість забезпечити найвищий ступінь розвитку індивідуальних фізичних і тісно пов'язаних з ними здібностей. Разом з цим спорт не без підстав вважають "школою волі", "школою емоцій", "школою характеру". В буденних ситуаціях повсякденного життя не так часто доводиться стикатися з такими високими запитами до прояву вольових якостей і до саморегуляції, які пред'являють спортивні змагання і вся спортивна діяльність. В її сфері глибоко розкриваються, проходячи перевірку справою, і багато рис етичного статусу особи, зокрема такі,