Зі всього цього не виходить, проте, ніби спорт завжди дає однозначно позитивний виховний ефект і характеризується такою "виховною функцією". Вважати так було б неприпустимим спрощенням дійсності, чреватим серйозними помилками. Реальне виховне значення спорту у вирішальній мірі залежить від того, хто і як його використовує, а понад усе – від конкретної системи соціально-виховних відносин, що складаються у сфері спорту і довкола нього. При їх розбалансованості, істотних спотвореннях і особливо якщо в спорті переважають тенденції, що суперечать загальноприйнятим етичним нормам, ті ж самі його властивості, завдяки яким в інших ситуаціях він виявляється ефективним засобом виховання позитивних якостей особистості, можуть сприяти формуванню і розвитку негативних особових якостей (від прагнення добиватися перемоги за будь-яку ціну і "зоряної хвороби" до явно антигромадської активності, як у тих випадках, наприклад, коли спортсмени поповнюють ряди рекетирів). Отже, фахівець зобов'язаний ясно розуміти об'єктивну суперечність формуючої дії спорту на особистість і, головне, вміти вирішувати виникаючі через це виховні проблеми на користь особи і суспільства [17, 28].

У системі виховання, в тому числі самовиховання, спорт має важливе значення і як один із засобів безпосередньо прикладної підготовки до трудової діяльності. Підвищений рівень функціональних можливостей організму і створювана одночасно фундація корисних навичок і умінь, що досягаються в процесі і в результаті занять спортом, можуть значною мірою зумовлювати прискорене освоєння спортсменом професійно-трудової і іншої соціально потрібної діяльності, сприяти вдосконаленню в ній. Особливо цінні в цьому відношенні види спорту, як би моделюючі істотні риси вибраної професійної діяльності, – так звані професійно-прикладні види спорту (різновиди автомотоспорту – для тих, що вибрали професію водія автотранспорту, авіамоторного і планерного спорту – для льотчиків, військово-прикладні види спорту – для військовослужбовців) [13, 436].

Разом із зростанням популярності спорту, залученням до нього маси людей, що розрізняються за віком, інтересами, станом здоров'я, рівнем підготовленості, його функції диференціювалися, природно, стосовно різних потреб і умов їх задоволення. При цьому він набув поширення не тільки в своїй власне-змаганльній формі, але й у модифікованих формах, у тому числі і в таких, в яких момент спортивного досягнення відходить як би на другий план. Зокрема, багато хто використовує спорт переважно як засіб збереження досягнутої раніше фізичної кондиції або (і) як чинник здорового відпочинку і задоволення емоційних потреб (спортивно-оздоровча рекреація). Заняття спортом з такою спрямованістю, по суті, набувають характеру фізкультурно-кондиційного тренування і відповідно обмеженого по цільових установках участі в змаганнях.

Майже для всіх спорт цікавий як емоційно насичене видовище. Видовищна цінність спорту неабияка. Надзвичайно зросла вона у наш час. Сучасні технічні засоби комунікацій, особливе телебачення, сприяли тому, що аудиторія спортивних видовищ, як ніколи раніше, розширилася (аж до буквально всесвітніх масштабів, коли проходять Олімпійські ігри або світова першість по найпопулярніших видах спорту), а це збільшило неординарний вплив спорту на емоційний світ людства.

Без уболівальників спорт перестав би бути скільки-небудь загальнозначущим соціальним явищем, для них же він стає нерідко одним з найважливіших джерел нетривіальних емоцій, і не тільки. Співпереживаючи з тими, хто діє на спортивній арені, уболівальник в якійсь мірі ототожнює себе з ким-небудь із них, як би сам бере участь в спортивних звершеннях, боротьбі характерів і вирішенні спортивних конфліктів на емоційно-образному рівні в атмосфері спілкування з іншими вболівальниками; знаходить яскраві приклади для наслідування і мотиви затвердитися в своїй життєвій позиції. В основі привабливості і дієвості спорту в цьому відношенні лежать об'єктивно властиві йому естетичні властивості. Життєстверджуючі начала спортивної діяльності, відображені в її основних рисах, демонстрація в змаганнях вищих і гармонійних проявів фізичних і духовних якостей людини, справжня краса чесної, мужньої і безкомпромісної боротьби за перемогу, досконалість форм рухів і багато що інше в спорті відповідають в принципі найстрогішим естетичним критеріям. Не випадково він знайшов відображення в різних видах мистецтва і сам у ряді своїх проявів стає невіддільним від мистецтва (художня гімнастика, спортивні танці на льоду і т. п.) [13, 437].

Дія спортивних видовищ на глядачів не однозначна, звичайно, і не завжди емоційно-позитивна. Її характер залежить як від чистоти самого спорту, дотримання в ньому спортивно-етичних норм і правил, так і від підготовленості, вихованості і організації аудиторії вболівальників. При відомих ситуаціях тут вірогідні не тільки позитивні, але й негативні ефекти, які в крайніх випадках виражаються в небезпечному розв'язуванні примітивних емоцій і тваринних інстинктів агресивності, аж до проявів вандалізму "вболівальника" та інших безчинств. Таким чином, і в цьому відношенні спорт суперечливий, що ставить непросту проблему соціально-виховного забезпечення ушляхетнюючого ефекту спортивних видовищ. Одна лише видовищна зацікавленість спортом – зовсім не кращий спосіб використання тих можливостей, які він надає для вдосконалення особи.

У руслі широкого спортивного руху зростає цінність спорту як чинника соціалізації особистості, соціальної інтеграції і міжнародних зв'язків. Безпосередньо в процесі спортивної діяльності і в зв'язку з нею виникають і виявляються в дії різноманітні міжлюдські відносини: міжособові, міжгрупові, міжколективні і більш широкі, які можуть мати риси як солідарності, співдружність, так і суперництва, конкуренція. Специфічно спортивні відносини (міжособові відносини суперництва і співдружності окремих спортсменів, відносини між членами однієї спортивної команди, між конкуруючими командами, між спортсменами і тренерами, організаторами, спортивними арбітрами, між ними й уболівальниками, між різними колективами вболівальників