Спортивний рух як масова соціальна течія набув чималого значення і як один з чинників соціальної інтеграції, тобто зближення і об'єднання людей в певні соціальні групи і організації на основі спільності інтересів і діяльності по їх задоволенню. Зрозуміло, що характер такої інтеграції кінець кінцем понад усе залежить від соціальної природи суспільства, в умовах якого вона відбувається. Провідні сили суспільства не байдужі до ідейної спрямованості спортивного руху і його ролі в соціальному формуванні прихильників певної ідеології. Популярність спорту, емоційна дохідливість того, що відбувається в ньому, природна пов'язаність спортивних успіхів з престижними інтересами народу, націй, держав роблять його зручним каналом для дії на масову свідомість. З цієї позиції по-новому висвічується загальнолюдська значущість спорту як чинника розгортання міжнародних зв'язків, взаєморозуміння і культурної співпраці всіх народів, зміцнення миру на землі. Спорт давно вже, як відомо, зайняв одне з найвидніших місць в міжнародному спілкуванні, що зумовлено, окрім іншого, його особливими комунікативними властивостями, які виражаються в інтернаціональному характері "спортивної мови", зрозумілої практично всім без перекладу. "Мова" ця – загальнолюдська логіка чесного, об'єктивізованого змагання в ім'я гуманістичних цінностей, яке в принципі не зменшує достоїнств умовних суперників і не роз'єднує їх, а сприяє виявленню кращих якостей кожного, взаємопізнанню і взаєморозумінню, сумісному руху до висот людських звершень. Не дивно, що міжнародні спортивні зв'язки виросли в нашу епоху до достовірно глобальних розмірів, а такі форми міжнародного спортивного руху, як олімпійський і "Спорт для всіх", стали широким інтернаціональними течіями сучасності [13, 438].

При характеристиці соціальної ролі спорту важливо мати на увазі його чимале економічне значення. Матеріальні вкладення суспільства в розвиток спорту багато разів окупаються перш за все підвищенням загального рівня працездатності, зміцненням здоров'я, збільшенням тривалості високоактивного життя трудящої людини – найціннішого "капіталу" суспільства. Економічно значущі і фінансові доходи, отримувані від спортивних видовищ, експлуатації спортивних споруд, продажу :спортивного інвентарю, устаткування, атрибутики та з інших джерел, прямо або побічно пов'язаних із спортом.

Економічні відносини можуть ставати домінуючими в деякій сфері спорту, як це характерно для професійного спорту, особливо коли він є галуззю бізнесу, підлеглою комерційним інтересам. Професійно-комерційний спорт достатньо розвинений, як відомо, в країнах Заходу. Розвиваючись за законами бізнесу, він набув ряд відмінних рис, що викликають негативні оцінки (комерціалізація, що доходить до фінансових та інших махінацій, підкорення власне-спортивних начал і норм етики чисто меркантильним інтересам і т. п.), що не є, проте, достатньою підставою для заперечення професійного спорту взагалі. Проблеми його розвитку в нових умовах не прості, далеко ще не вирішені, вимагають з'ясувань.

Розглянуті можливості використовувати спорт в різних цілях з'явилися передумовою диференціації спортивного руху за неоднотипними напрямками. В свою чергу, це сприяло більш повному функціонуванню спорту в суспільстві, збільшило його значення в цілому в якості засобу задоволення різних соціальних потреб. До теперішнього часу з достатньою визначеністю виділилися два основні напрямки і відповідні їм розділи спортивного руху, які умовно частіше за все називають "масовий спорт" і "великий спорт", або "спорт вищих досягнень" [13, 439].

Перший напрямок правомірно йменувати "масовим спортом", зрозуміло, постільки, оскільки до нього причетна маса людей, що практично займаються спортом. Його можна назвати і "ординарним спортом", маючи на увазі, що рівень результатів, які досягаються тут, порівняно невисокий, значно нижчий за абсолютні спортивні досягнення і в принципі загальнодоступний. Відповідний розділ спортивного руху є базовим по відношенню до спорту вищих досягнень, оскільки останній розвивається на основі розвитку першого, як би зростає з нього, хоча залежність між ними не пряма, а опосередкована рядом умов і тому виявляється головним чином в загальній тенденції (так, навіть різке збільшення числа спортсменів в масовому спорті відразу не визначає рівня вищих спортивних досягнень в країні, але збільшує вірогідність виявлення обдарованих спортсменів, які з часом за відповідних умов можуть вийти на рівень видатних досягнень).

Основні відмінності масового, або ординарного, спорту визначаються тим, що звичайна спортивна діяльність будується залежно від іншої діяльності, домінуючої в житті (учбової, трудової), і тому займає підлегле місце в індивідуальному способі життя; витрати часу і сил на спортивні заняття тут досить жорстко обмежені, що об'єктивно лімітує й рівень досягнень. Дійсно ж видатні досягнення в сучасному спорті стають реальними при повсякденних великих витратах часу і сил на спортивну діяльність впродовж ряду років, причому й за умови, звичайно, спортивної обдарованості. Природно, що спортивна діяльність у сфері спорту вищих досягнень перетворюється на основну, займаючи домінуюче положення в індивідуальному способі життя спортсмена на багато років. Це напрямок спортивного руху по самій природі своїй – доля небагатьох. Так, у країнах, розвинених в спортивному відношенні, спортсмени, що фактично досягають рівня міжнародного класу, складають всього лише соті частки відсотка від загального числа тих, що займаються спортом. Тому, до речі, неточний термін "великий спорт", коли його відносять до спорту вищих досягнень: він "великий" лише по рівню спортивних результатів, але зовсім не великий по кількості причетних до нього спортсменів [13, 440].

Відмічені розділи спортивного руху мають свої внутрішні підрозділи,