Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру (Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський). Тому національні рухливі ігри кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.

На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені і педагоги - Дені Дідро, Ян Амос Коменський, Вільгельм Август Лай, Мішель Монтень, К.Д.Ушинський. Про окремі аспекти використання українських національних рухливих ігор у вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку говориться у працях Л.Бондаренко, В. Верховинця, Е. Вільчковського, О. Воропая, В. Скуратівського, А.П. Усової, О.Ю. Яницької та ін.

Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворенні психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв'язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів.

Розділ 2

Використання українських народних ігор з елементами співу та музичним супроводом в дітей молодшого шкільного віку

Пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня — гра, - це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його дитина може вже цілим своїм єством пережити.

Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в'яжуться тісно з поза музичним змістом, із загальними подразненнями мислів рухом, а передовсім забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось самим собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника й джерела всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи немов виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в дитини найкращі душевні риси.

Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:

а) гра - творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;

б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;

в) гра - засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом - діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки.

Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;

г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам, вчителям фізичного виховання. Всі вони допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.

Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.

Дитячі ігри - це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.

Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.

Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами - бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення - попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.

Зимово-весняні ігри

Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є "Коза". За "козу" діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який