Кілька слів про періодизацію історії нін-дзюцу. Традиційно автори робіт про воїнів-тіней виділяють період виникнення і розвитку (VI-XIV ст.), розквіту (XV-XVI ст.) і заходу (XVII-XIX ст.), однак кожний з цих великих періодів можна розділити на більш дрібні, але разом з тим, що істотно відрізняються друг від друга підпериоди. Таких подперіодів, або етапів, автор дійсної роботи виділив 11.

1 етап продовжувався з часів доісторичних до початку періоду Нара (710-784). У цей час відбувалося нагромадження знань в області розвідки і диверсійної війни, зародилися деякі шпигунські методи, наприклад, шифрування інформації, у Японію з Китаю був привезений трактат "Сунь-цзи", що заклав основу теорії шпигунства, проникнула буддійська магія, що стала згодом одним з найважливіших методів психологічної підготовки вивідача.

2 етап по тимчасових рамках збігається з періодом Нара (710-784). Він характеризувався виникненням руху ямабусі, гоніння проти яких привели до поширення в їхньому середовищі прийомів мобільної партизанської війни, рукопашного бою.

3 етап охоплює час з початку періоду Хейан (794-1192) до війни Гемпей (1180 - 1185), він ознаменувався виникненням військового стану самураїв, зміцненням релігійних об'єднань і появою ченців-воїнів сохеїв, зародженням однієї з найбільших шкіл нін-дзюцу Кога-рю.

4 етап охоплює період війни Гемпей (1180 - 1185) і перші роки сегуната Мінамото. У цей час нін-дзюцу вперше було виділено в особливу галузь військової науки, з'явилися перші професійні шпигуни, зародилася 2 найбільша школа нін-дзюцу Іга-рю.

5 етап, що збігається за часом із сегунатом Мінамото (1192 - 1333), характеризувався могутнім впливом на мистецтво шпигунства з боку дзен-буддизма.

6 етап охоплює період реставрації Камму (1333 - 1336) і період Північної і Південної династій (1336 - 1392). У цей час уперше створюються шпигунські мережі.

7 етап, що збігається з періодом Воюючих провінцій (1467 - 1573), ознаменувався найширшим використанням шпигунів ворогуючими феодалами, розвитком у нін-дзюцу методів застосування вогнепальної зброї.

Наступний, 8 етап - це час правління перших об'єднувачів Японії - Ода Нобунага (1573-1582) і Тоетомі Хідейосі (1583-1598), що проводили політику "збирання" країни шляхом придушення всіх неслухняних елементів - буддійських монастирів, дрібнофеодальних кланів, у тому числі тих, котрі займалися нін-дзюцу. Ця політика вилилася в розгром кланів з Ярма.

9 етап - час боротьби Токугава Іеясу за владу (1598-1615). Іеясу високо цінував можливості ніндзя і створив кращу по тим часам службу шпигунства.

10 етап - мирний час правління сегунів династії Токугава (1615-1867). У Японії створюється колосальний поліцейський апарат, що використовує як таємних агентів колишніх ніндзя. Починаючи з другої половини XVII в. нін-дзюцу, не знаходячи застосувань у війнах, занепадає.

11 етап починається з революції Мейдзі і завершується поразкою Японії у війні на Тихому океані (1868-1945). У цей час на основі нін-дзюцу і європейських розробок закладаються основи сучасної японської системи шпигунства.

Секрети школи ца-цюань 

УКУС «КОРОЛІВСЬКОЇ КОБРИ»

(вперше опубліковано в журналі "Кемпо" 3/97 під псевдонімом "Дмитро Розанцев")

Про "страшного майстра" стилю змії протягом декількох років мені доводилося чути не раз. Слухи про нього по Москві ходили самі різні. Говорили, що ця літня вже людина неодноразово поодинці розганяла цілі юрби хуліганів, як дітей перемагав боксеров, борців і каратистів, навчав співробітників Інтерполу, пройшов повний курс навчання по школі змії в якогось таємничого китайського майстра... Спочатку я відмовлявся вірити цим байкам: на той час я вже кілька років займався каратэ і знав, що почім. Але повірити все-таки довелося...

Відправившись якось потренуватися в сусідній спортзал, я познайомився там з молодим хлопцем, що виявився учнем "лютого майстра". "Ну, - думав я, - тепер то я розвію туман таємничості". Як з'ясувалося, хлопець займався в майстра біля року і був знайом тільки із самими азами школи. Я не думав, що він зможе скласти мені скільки-небудь серйозну конкуренцію і запропонував спаринг. Однак мій супротивник охоче погодився і лише сказав: "Працюємо вільно, без обмежень і в контакт, як у нас у залі". Така заява відразу зменшила мій запал, але шляху назад не було. Довелося погодитися на бій без правил.

Якийсь час супротивник лише йшов від моїх атак, легко і швидко переміщаючись. Зненацька він "вибухнув" і перейшов в атаку. Я миттєво "потонув" у нескінченному граді зовні легких ударів, що вискакували звідусіль уражаючи ока, горло, пах. Через кілька секунд я вже сидів на лавочці з болем, що ріже, у паху, силкуючись відкрити око, що після пропущеної серії стусанів пальцями категорично відмовлялися виконувати свої функції. Було вже не до боротьби...

Довідавшись у Володі - так кликали мого супротивника - адреса залу "зміїного короля", я вже наступного дня відправився за скарбами нового стилю.

Потрапив у молодшу групу: хлопці від 10 до 14 років. Учителя ще не було, а хлопчиськи і дівчиська уже драїли підлогу залу. Нарешті, старший учень групи підкликав мене до вікна і, кивнувши, сказав: "А от і Ігор Володимирович, наш учитель".

Побачене вразило мене: "великий майстер" йшов, помітно накульгуючи і спираючи на тростину! Яке тут ушу?!

Сильно ж я помилявся! Переступивши поріг залу, майстер немов перетворився. Він рухався легко, текуче, начебто пливучи над підлогою. У навчальному бої ця плинність змінювалася частими дрібними шажками, блискавичними стрибками-випадами на кілька метрів. Глибока розслабленість змінювалася спалахами миттєвих напруг, серії випливали