"Кемпо": Якщо техніка "кобри" настільки небезпечна, як же ви тренуєтеся? Вибиваєте один одному ока?

І.В.: Уся справа в правильній методиці, а це - ціла наука, секрет стилю. Наприклад, для того, щоб убезпечити око при "укусі зміїним жалом", ми спеціально виставляємо уперед великий палець, а інші пальці вигинаємо нагору. Таким чином, удар наноситься кінчиками пальців у чоло і вилицю, а саме око залишається недоторканим. Завдяки цьому можна працювати в повний контакт, роблячи сильні удари з необхідної дистанції. До речі говорячи, така практика ще і підвищує точність удару. І якщо ви можете залишити око в цілості на тренуванні, виходить, зможете і вразити його при необхідності. Звичайно, це вимагає солідної практики, і до реальних боїв допускаються тільки підготовлені люди.

Як і всякий серйозний стиль, ца-цюань має у своєму розпорядженні великий арсенал методів "внутрішньої" і "зовнішньої" тренування. Велика увага приділяється різноманітним набиванням, не тільки пальців рук і ніг, але і передпліч, гомілок, корпуса. Головним чином це робиться в парах. Основною підготовчою вправою для вироблення м'якості рук є так називані "липкі руки". За формою вони мало походять на знамениті чи-сао стилю винчунь, але по суті досить близькі їм, хоча з власного досвіду я знаю: у "липких руках" винчунь "кобрі" не супротивник. "Липкі руки" виробляють почуття партнера, учать спонтанно уражати уразливі місця, що відкриваються, ставлять грамотний захист. Завдяки цій вправі, бійці опановують технікою атаки після накривання рук супротивника своїми руками. При цьому ви не даєте супротивникові працювати затисками і сплутуванням його рук, а самі раз у раз "зриваєтеся" для уколів і атак, після яких знову накриваєте руки супротивника. Виходить як би "подвійна робота": супротивник раз у раз одержує удари, а відповісти на них не встигає.

Дуже багато ми працюємо над спеціальним тренуванням очей. Це зовсім необхідно, щоб навчитися бачити удар "зміїним жалом": швидкість у нього така, що навіть боксер солідного рівня не устигає відреагувати. Для цього використовуються вправи зі свічами. Ну і, звичайно, у нас є свої формальні комплекси-таолу. Узагалі, методика в ца-цюань розроблена в деталях і перевірена, що називається, на власній шкірі.

"Кемпо": До Вас часто приїжджають учні із самих різних куточків Росії і навіть з-за кордону. Як Ви з ними познайомилися?

І.В.: Якийсь час я викладав ца-цюань у ряді спеціальних підрозділів Групи Радянських Військ у Німеччині, учив офіцерів, німецьких поліцейських (серед учнів Ігоря Володимировича - Дірк Вілкен, чемпіон ГДР по карате у важкій вазі), співробітників Інтерполу. Після виводу військ мої учні виявилися розкиданими по різних куточках колишнього СРСР, але ца-цюань не забувають, приїжджають дотепер, навіть з Далекого Сходу і з Німеччини. Останнім часом багато хто стали просити організувати постійні семінари, підготувати навчальні відеофільми. Я якийсь час відмовлявся: я ще ніколи не учив "дистанційно", а тільки в міні-групах, або індивідуально, віч-на-віч, але тепер погодився. Хлопці адже не винуваті, що не можуть кожен місяць з Хабаровська до мене їздити. Думаю, що це борг наставника - зі своєї сторони зробити все можливе для росту учнів. Тому зараз ми створили Школу бойових мистецтв "Фенікс", підготували навчальний фільм по основах ца-цюань, розробили програму семінарів. У даний момент я працюю над методичними посібниками, пишу серію статей.

"Кемпо": Ви не боїтеся, що ці матеріали потраплять до сторонніх?

І.В.: Нічого страшного в цьому я не бачу. У самих рухах секрету великого немає, а от як навчитися ними користуватися, як ввійти в спеціальний психологічний стан, в образ змії - от це таїнство. Уже не раз так бувало: підглянуть що-небудь, скопіюють і думають, що опанували стилем, а як до бійки дійде - виявляється "кобра", не знаюча силу власної отрути. Це ще в кращому випадку. А частіше тільки кулаками і махають. Відразу видно: стилем і не займалися. До речі, це основне лихо всіх шанувальників наслідувальних стилів ушу: у таолу роблять одне, а в бою зовсім інше. Ні, без учителя всі ці касети-книжечки ніщо, хоча визначені навички самооборони по них одержати все-таки можна.

"Кемпо": Як же Ви виявилися інструктором по рукопашному бої в німецькій поліції? Що в них своїх фахівців немає?

І.В.: Фахівців у Німеччині вистачає. Та й через границю люди приїжджають не слабкі. Наприклад, мені довелось познайомитися там з японським майстром школи Сейсин-рю Уено Мінорові, 6 дан. Він - інструктор Інтерполу, довгий час навчав різні спецпідрозділи поліції. Працював Уено, скажу вам, просто блискавично. Однак техніка, що він викладав, розрахована в основному на фізично сильних, гнучких молодих хлопців: боксерські руки з деякими добавками традиційних технік (хлопці не в жарт орудують іппон-кеном - кулаком з висунутим уперед суглобом вказівного пальця, ребром долоні, ліктями), прекрасна техніка ніг на всіх рівнях, солідний набір практичних ефективних кидків, болючих, удушень. Загалом, гарний бойовий стиль. У мене, наприклад, син їм дотепер займається. Він хлопець молодий, розтягнутий, і в нього виходить дуже навіть непогано. Зараз у нього 2-й дан, і він веде групу Сейсин-рю в Школі "Фенікс".

Але поліцейські адже різні бувають. Є і літні, і жінки. Спробуйте навчити них бити мавасі (круговий удар ногою) у голову. Що вийде?! А от "кобрі" навчити можна. Крім того, у поліцейських немає можливості цілими днями в