Реферат на тему:

Стрибок у довжину способом "прогнувшись"

ПЛАН

Техніка стрибка в довжину способом прогнувшись”.

Методика навчання стрибка в довжину способом прогнувшись”.

Типові помилки в техніці стрибків у довжину і засоби їх усунення.

Спеціально-підготовчі вправи для стрибка у довжину способом "прогнувшись".

Стрибки в довжину - це порівняно нескладна фізична вправа, яка має велике прикладне значення. Проте і цьому виді легкої атлетики простежується певна складність, яка стосується поєднання розбігу з потужним відштовхуванням. Змагання зі стрибків в довжину вперше були включені в програму стародавніх Олімпійських ігор у 708 році до нашої ери як вид пентатлону (п'ятиборства). Спортсмени того часу розбігались по спеціальній доріжці з гантелями в руках, припускаючи, що це може поліпшити результат стрибка. Виготовлялись гантелі з каменю і важили від одного до двох кілограмів. Як виконувались стрибки, невідомо. Найвірогіднішою версією є те, що це були багаторазові (п'ятикратні) стрибки з гантелями в руках. Результат залежав від того, наскільки вдало стрибун виконував розбіг і мах гантелями. Розбіг у стрибунів був коротким. Відштовхуючись, атлет виносив гантелі вперед так, щоб у середині польоту руки і ноги були майже паралельними. Перед приземленням він робив мах руками назад, що допомагало винести ноги далі й одночасно збільшити результат стрибка.

В наш час стрибки в довжину з розбігу вперше були включені в програму змагань Оксфордського університету (Англія, 1851р.). Переможцем став Г.Пауелс із результатом 529 см. У 1868 p. англієць А.Тосуелл показав рекордний для того часу результат - 6,40 м, а в 1874 р. ірландець Д.Лейн вперше в світі подолав семиметровий рубіж – 7,05 м.

Спочатку на стадіонах не існувало спеціальних місць для стрибків у довжину, було відсутнє і стабільне місце для відштовхування. Лише в 1886 p. з'явився спеціальний брусок, із якого відштовхувались стрибуни в довжину. Пізніше у ямі для приземлення почали використовувати пісок, змішаний із тирсою. Разом із поліпшенням результатів бігу на короткі дистанції, зростали досягнення і в стрибках у довжину. Часто відомі спринтери ставали відмінними стрибунами в довжину. Серед них найвидатнішими були Джессі Оуенс, Карл Льюіс, випускник Львівського інституту фізкультури І.Тер-Ованесян.

На той час найбільш поширеним і простим способом стрибків у довжину був спосіб "зігнувши ноги". В 30-х роках нашого сторіччя з'являються нові, прогресивніші способи стрибка. Спочатку набув популярності стрибок способом "прогнувшись", потім "ножиці". Ці способи не тільки дозволяють найкращим чином зберегти рівновагу в польоті, але й створюють сприятливі умови для приземлення. Тривалий час спортсмени і тренери вважали, що розбіг в стрибках у довжину потребує якоїсь особливої техніки, яка відрізняється від звичайного бігу на короткі дистанції і характеризується подовженими кроками, високим підніманням стегна. Багато уваги приділялось підготовці до відштовхування. Готуючись до поштовху, спортсмен перебудовував свої рухи, виставляючи далеко вперед поштовхову ногу.

Техніка стрибків у довжину поступово і неухильно удосконалювалась. Найбільш суттєві зміни стосувались розбігу, динаміці його виконання, а також сполучення розбігу з відштовхуванням. Тренери і спортсмени прийшли до висновку, що підготовкою до відштовхування не варто порушувати ритм розбігу, який повинен природним шляхом переходити в стрибок. Таке виконання розбігу і відштовхування дозволило стрибунам нашого часу досягти видатних результатів: М.Пауел – 8,97 м, К.Льюіс – 8,92 м, P.Бімон – 8,90 м (усі зі США); P.Еміян (CPCP) – 8,86 м та інші.

Жінки почали змагатися в стрибках у довжину значно пізніше від чоловіків. Світові рекорди у жінок почали фіксувати з 1928 року. Першою рекордсменкою була японка К.Хітомі, яка стрибнула на 5,98 м. Уперше 7-метровий рубіж в 1978p. подолала В.Бардаускене (CPCP) – 7,06 м. Сьогодні світовий рекорд належить Г.Чистяковій (CPCP) – 7,52 м.

Техніка стрибка у довжину способом "прогнувшись"

Стрибки у довжину, як і інші види стрибків, поділяються на фази: розбіг, відштовхування, політ, приземлення. Важливо зазначити, що сучасний рівень досягнень кращих стрибунів світу створив передумови подолання в найближчий час 9-метрового рубежу. Це спонукає при аналізі техніки стрибка у довжину зосередити увагу тільки на двох основних фазах: на фазі, що визначає зліт (вона поглинає розбіг і відштовхування) та на фазі, що визначає приземлення і включає в себе політ і приземлення (А.П.Стрижак, 1989).

Виконуючи стрибки у довжину, спортсмен розв'язує кілька рухових завдань. У фазі, що визначає зліт, необхідно набути максимально можливої швидкості вильоту, зберігаючи при цьому оптимальний кут вильоту. Це досягається високою швидкістю розбігу зі збільшенням її на останніх бігових кроках та виконанням ефективного відштовхування з мінімальними втратами горизонтальної швидкості. У фазі, що визначає приземлення, необхідно створити умови, щоб під час польоту та групування зберегти стійку рівновагу, а під час приземлення якомога далі винести ступні вперед.

Розподіл стрибка на фази дозволяє більш детально вивчити ті чи інші його елементи.

Стрибок у довжину – зовні дуже проста і природна вправа. Суттєва різниця в техніці стрибка у спортсменів спостерігається тільки під час виконання польоту. Форма цих рухів визначає спосіб стрибка – "зігнувши ноги", "прогнувшись", "ножиці". Всі способи є варіантом збереження рівноваги в польоті і підпорядковані одній меті – підготовці до найбільш ефективного приземлення.

Кожний із указаних способів має свої сильні і слабкі сторони, технічні нюанси. Найбільш простим у виконанні і легким для опанування під час навчання є спосіб "зігнувши ноги". Деякі спортсмени продовжують використовувати цей спосіб навіть на етапі вищої спортивної майстерності. Вибір того чи іншого способу пов'язаний насамперед із індивідуальними особливостями стрибуна. Спортсмени з