Реферат
на тему:
Спортивна ходьба
Короткий історичний нарис
В програму давніх Олімпійських ігор спортивна ходьба не входила, хоча відомо, що грецькі атлети застосовували ходьбу як засіб вдосконалення своїх фізичних здібностей. Відомий грецький воїн Фідипод, що повідомив жителям міста Афіни про перемогу греків в Марафонській битві в 490 р.до н.е., був теж відмінним ходоком. За рік до цієї битви він пройшов 200 км, з Афін до Лакедемону, за два дні.
Змагання з ходьби почали проводитись в Європі ще в XIV ст., а в 1483 р. Було проведено змагання на 140 км за маршрутом Семюр – Отюн – Семюр. Можна припустити, що це були змагання зі звичайної ходьби, а не зі спортивної.
Перші офіційні змагання відбулись в Англії в 1866 р. Переможець -
Е. Чемберс пройшов 7 миль ( 11 км 263 м ) за 1 год 28 с. В змаганнях приймали участь лише чотири спортсмени. Приклад Англії наслідували багато інших країн.
В перший період розвитку спортивної ходьби ( друга половина XIX ст.) змагання проводились як на коротких ( 1, 2, 3, 7 миль) так і на наддовгих дистанціях, наприклад Лондон – Брайтон (83 км), Відень – Берлін (571 км) чи Турин – Марсель – Барселона (1100 км).
Перші великі міжнародні змагання відбулись у Франції в 1892р. За маршрутом Париж – Бельфор (496 км), переміг Раможе з часом 100 год 5 хв. В 1908 р. Спортивну ходьбу включили в програму Олімпійських ігор (окрім Олімпіади 1928 р.). На Олімпіадах спортивна ходьба представлена двома дистанціями. В теперішній час основними дистанціями у чоловіків є 20 і 50 км, а у жінок – 5 і 10 км.
В 1936 р. спортивну ходьбу на 5 і 10 км включили в програму першості СРСР. На обох дистанціях в переміг москвич М. Калінін (21.38,1; 54.21,5). Надзвичайно високих результатів здобув в 1940 і 1941 рр. І. Шкодін (Смоленськ). Його час на 3 і 5 км (12.01,0 і 20.51,0) був тоді кращим у світі.
В 1946 р. в програму першості СРСР була включена ходьба на 50 км. Переможцем став А. Лієпаскалнс (4 : 49.35,8). В цьому ж році спортивна ходьба ввійшла в командний залік першості СРСР, що значно стимулювало подальший розвиток цього виду легкої атлетики в усіх республіках країни. В 1945 – 1952 рр. особливо добре виступали латвійські скороходи котрі неодноразово покращували рекорди і вищі досягнення СРСР і світу на основних дистанціях ходьби. На Олімпійських іграх 1952 р. Б. Юнк завоював бронзову медаль в ходьбі на 10 км.
Техніка спортивної ходьби
Спортивна ходьба – це циклічний рух людини, де чергуються періоди одиночної і подвійної опори при обов’язковому випрямленні опорної ноги в колінному суглобі в момент проходження вертикалі.
За правилами змагань зі спортивної ходьби необхідно:
а) Дотримуватись неперервного контакту з землею, тобто винесена
вперед нога повинна доторкнутись до землі до того, як нога, що
залишилась позаду, відірветься від землі;
б) При проходженні моменту вертикалі опорну ногу треба випрямити
хоча б на одну мить;
Спортивна ходьба має більшу схожість зі звичайною ходьбою, але в той же час відрізняється від неї більшою координаційною складністю, ефективністю і відносною економічністю. Ці види ходьби відносяться до найбільш простих локомоцій людини.
Основні характерні риси спортивної ходьби:
а) Висока швидкість пересування. Спортсмени високого класу в ходьбі
на 20 км розвивають середню швидкість більше ніж 15 км/год, що
втричі перевищує швидкість звичайної ходьби;
б) Висока частота рухів (темп). 210 крок/хв. і навіть дещо більше може
досягнути скороход, не порушуючи головного правила ходьби –
переходу з ходьби на біг. Таким чином, рух одиночного кроку
виконується приблизно за 0,285 – 0,333 с;
в) Довжина кроку перевищує 110 см, а у деяких скороходів – до 120 см
г) Випрямлена опорна нога в момент вертикалі;
д) Значний рух тазу навколо поперечної, сагітальної, а особливо
навколо вертикальної осі;
е) Активні рухи зігнутих рук в протиставному напрямку;
Змагання зі спортивної ходьби проводяться як на біговій доріжці стадіону, так і по шосе, з визначеним обмеженням довжини змагального відрізку. Наприклад, на 50 км замкнуте коло повинно мати довжину 2,5 – 5 км. У змаганнях зі спортивної ходьби приймають участь хлопчики і дівчатка, юнаки і дівчата, чоловіки і жінки.
За фізіологічною характеристикою спортивну ходьбу (20 і 50 км) відносять до зони помірної потужності, де довготривала робота здійснюється за рахунок аеробних можливостей людини. Більш короткі дистанції (3,5,10 км) за часом роботи відноситься до зони більшої потужності, яка характеризується наявністю незначного кисневого боргу одразу після фінішу.
Аналіз техніки
Досягнення високих результатів у спортивній ходьбі в значній мірі залежить від правильної техніки, складної нерво-м’язевої координації тому, що потрібна дуже швидка зміна скорочення і розслаблення м’язів при темпі, наприклад, 200 крок/хв. і більше.
Незважаючи на високий темп ходьби, крок скорохода повинен бути достатньо довгий. Однак надмірне збільшення довжини кроку призводить до зайвої витрати енергії, погіршенню техніки і, відповідно, до зниження спортивного результату.
Щоб ознайомитись з технікою спортивної ходьби, достатньо роздивитись один цикл рухів(МАЛ!). В спортивній ходьбі, як і в звичайній, чергуються одноопорні та двоопорні положення. Розглядати техніку ходьби зручніше з одноопорного положення скорохода в момент вертикалі, коли ОЦМТ знаходиться точно над опорною ногою. В цьому положення опорна нога випрямлена. Друга нога (махова) в зігнутому положенні виноситься стегном вперед і дещо вверх. Одночасно з просуванням ОЦМ тіла вперед опорна нога переходить з вертикального положення в