До 1913 року з 26 сокільських спортивних організацій, що існують у Росії, 10 минулого на Україні. За зразком європейських сокільських організацій у Росії стали проводити масові гімнастичні свята. Щорічно такі свята проводилися в Чернігові, Одесі, Харкові, Житомирі, Полтаві. Розширилися спортивні контакти з європейськими сокільськими організаціями.
У 1910 році на змагання в Болгарію виїжджали харківські гімнасти. З 1910 по 1914 р. російські гімнастичні організації неодноразово виїжджали на змагання в Чехію, Югославію, Болгарію. Ці контакти вплинули на характер I Всеросійської Олімпіади, проведеної в 1913 р. у Києві. У програмі Олімпіади були змагання з гімнастиці, у яких взяло участь у груповому й індивідуальному заліку 58 гімнастів.

Після перемоги Жовтневої революції розвиток фізкультури і спорту придбало новий соціальний характер. В перші роки після революції й у період громадянської війни спорт був підлеглий інтересам військово-прикладної підготовки Червоної Армії і допризовників у рамках програми Всевобуча.
Повні революційного ентузіазму, але не мають достатніх знань і досвіду організаційної роботи, пролетарські спортивні організації допускали під впливом пролеткультовських ідей помилки. Прихильники пролеткульту не були супротивниками спорту, але визнавали тільки "колективний" спорт. Під впливом цих ідей виникли різні системи гігієнічної, театралізованої і "індустріальної" гімнастики, що носили характер пантомім, чи імітацій художнього копіювання трудових процесів. Гімнастика, що мала спортивну спрямованість, була оголошена пережитком буржуазної культури. Але незважаючи на це, вона продовжувала розвиватися в робочих спортивних клубах Києва, Харкова й інших міст.

У жовтні 1922 року були проведені всеукраїнські змагання з гімнастики в Києві. Роком пізніше змагання за участю гімнастів декількох міст провів Житомирський гімнастичний клуб. У 1925 році, ЛКСМУ спільно з всеукраїнською організацією "Спартак" провели гімнастичний турнір у рамках Усеукраїнської спартакіади. У змаганнях взяли участь гімнасти дев'яти міст республіки.

Розвиток спортивної гімнастики стимулювала I Усесоюзна спартакіада 1928 року. У період підготовки до великої спортивної події країни в Києві, Харкові, Чернігові, Луганську, Одесі й інших містах були проведені спортивно-гімнастичні агітаційні свята, у яких взяло участь близько 25 тис. чоловік.
У переддень Усесоюзної спартакіади в Харкові пройшли межпрофсоюзні змагання, а пізніше першість по спортивній гімнастиці в програмі майбутньої Спартакіади. Першим чемпіоном республіки став київський гімнаст Е. Г. Факторів, нині заслужений тренер СРСР.

Всесоюзна спартакіада 1928 року підвела підсумки першого етапу розвитку спортивної гімнастики. Її технічний і організаційний рівень був ще невисокий, однак спартакіадний турнір і науково-методична конференція з питань гімнастики 1929 року остаточно затвердили спортивну спрямованість гімнастики.

Організаційному і методичному розвитку гімнастики сприяла конференція тренерів і суддів, проведений у 1931 році в Харкові. Конференція визначила єдиний підхід до суддівства змагань і підготовці гімнастів.
З ініціативи ВСФК України в 1930 року були проведені змагання зі спортивної гімнастики між УРСР і РСФСР. У состави збірних команд увійшли кращі гімнасти Москви, Ленінграда, Ростову-на-Дону, Харкова, Києва, Дніпропетровська. З часу I Всесоюзної спартакіади ці змагання з'явилися найбільш великими і цікавими. Вони продемонстрували зрослий технічний рівень радянської гімнастики, визначили нові тенденції в розвитку цього виду спорту.

У 1932 році в Запорожжя, а роком пізніше в Харкові були проведені великі республіканські і всесоюзні змагання.

З 1934 року у всій країні почався швидкий розвиток гімнастики. У Москві відбулися перші всесоюзні змагання. Перше місце зайняла команда України.

Спортивна гімнастика на Україні придбала масовий характер, що дозволило республіці стати ведучим методичним центром, висунути плеяду талановитих гімнастів. У складі збірної команди СРСР на III Міжнародній робочій спортивній олімпіаді 1937 року, що відбулася в Антверпені, виступали представники української гімнастичної школи М. Д. Дмитрієв, А. Г. Зайцева, Е. А. Бокова, Т. А. Демиденко. У число кращих гімнастів країни входили А. М. Ібадулаев, Г. А. Гончарова, Л. X. Яриза, Е. В. Стрєлецька.
Визнаючи великий внесок українських фахівців і суддів у розробку нових правил змагань, Всесоюзний спорткомітет у 1939 році привласнив М. А. Олександровичу, И. А. Бражнику, А. М. Ігнатьєву, П. А. Каляденко, А. Б. Песчинському, А. М. Саевичу й Е. Г. Факторову звання судді Всесоюзної категорії.

Війна перервала спортивне життя країни. Але вже в 1944 році у всіх областях УРСР були проведені показові спортивно-гімнастичні свята, присвячені датам звільнення міст від німецько-фашистських загарбників.
Відродженню популярності гімнастики в республіці сприяли регулярно проведені в областях фізкультурні паради, гімнастичні показові виступи, масові змагання.

У доспартакіадний період з 1945 року по 1956 рік, що ведуть методичними центрами по спортивній гімнастиці були фізкультурні організації і наукові установи Москви, Ленінграда, Грузії, України, що представляють передові методичні напрямки, що формують основні риси радянської гімнастичної школи, що успішно виходить на міжнародну арену.
Об'єднання зусиль усіх республік, що розвивають спортивну гімнастику, сприяло підвищенню майстерності радянських гімнастів до міжнародного рівня, швидкому і продуктивному обміну досвідом і досягненнями, яким розташовували всі братерські республіки, визначали тенденцію до уніфікації методики тренування, техніки гімнастичних вправ.

Значний внесок у формування методичних основ радянської гімнастичної школи внесли гімнасти, тренери і вчені України.

У першу чергу це відноситься до освоєння високих тренувальних навантажень, використанню елементів акробатики і художньої гімнастики в створенні складних і оригінальних композицій. Творчість кращих гімнастів України передвоєнного періоду, спрямована на пошуки нових складних елементів, експериментування з періодизацією і навантаженнями в тренуваннях - стало основою успішного розвитку майстерності не тільки гімнастів України, але і спортсменів братерських республік у середині 40-50-х