правило, худорляві, стрункі, з довгими і тонкими кінцівками, ловгою і вузькою грудною кліткою. М’язи відносно слаборозвинуті, шкіра бліда. У дітей, які мають таку будову тіла, нерідко розвиваються деформація хребта, грудної клітки. В процесі фізичного виховання, їм з профілактичною метою слід зміцнювати м’язи спини, грудної клітки, збільшувати життєву ємність легень і рекомендувати займатись оздоровчим плаванням, веслуванням, елементами спортивних ігор, легкої атлетики, ходьбою на лижах і т. п.;
- середній тип будови тіла (нормастенічний). Характеризується пропорційним розвитком. Порівняно з астеніками, вони більш широкі в грудях і мускулатура розвинута сильніше;
- при коротко-широкому типі будови тіла (гіперстенічному) – поперечні розміри переважають над повздовжніми. Тулуб у них відносно довгий, масивний. У таких дітей буває ожиріння, плоскостопість.
Дихання. В людському організмі відбувається постійний обмін речовин, у якому беруть участь білки, жири, вуглеводи. Для їх окислення необхідний кисень, при м’язовій роботі потреба в ньому особливо зростає. Кисень надходить в організм через легені, в альвеолах легень він проникає в кров і з нею розноситься до тканин. У зворотному напрямку від тканин в кров поступає вуглекислота, яка потім виділяється легенями в процесі дихання. Розрізняють дихання внутрішнє і зовнішнє.
Зовнішнє дихання – це процес газообміну на ділянці легені – кров, а внутрішнє (тобто тканинне дихання) – це ферментативно-окислювальний процес, що здійснюється в усіх клітинах організму завдяки циркуляції крові.
Циклічні вправи добре розвивають апарат дихання. Але такий ефект спостерігають лише за умови правильного дозування фізичних навантажень. Виявити цей ефект можна за допомогою динаміки показників системи зовнішнього дихання: частота дихання, сила дихальної мускулатури, ЖЕЛ, максимальна вентиляція легень (МВЛ).
Частота дихання залежить від віку, стану здоров’я, рівня тренованості, величини заданого фізичного навантаження. Кількість дихання здорової людини – 14-16 разів за 1 хв. У тих, хто регулярно займається фізичною культурою і спортом, частота дихання у спокої знижується до 10-16 за 1 хв. При фізичному навантаженні частота дихання збільшується відповідно до потужності і може досягти 60 і більше разів за 1 хв. У нормі в дітей 7-11 років частота дихання – 25-20 за 1 хв.
Для підрахунку частоти дихання необхідно покласти долоню так, щоб вона захоплювала нижню частину грудної клітки і верхню частину живота, дихати рівномірно.
Про силу дихальної мускулатури можна судити за даними пневмотонометрії і пневмотахометрії. За допомогою пневмотонометра можна виміряти тиск, що розвивається в легенях під час посиленого вдиху або напружування. Для вимірювання потрібно спочатку зробити вдих, потім глибокий видих, взяти в рот мундштук і, імітуючи вдих, підняти якнайвище ртуть в трубці приладу, затримавши її на цьому рівні 2-4 с. Так визначають силу вдиху.
Для визначення сили видоху роблять глибокий вдих, потім – максимальний видих в трубку манометра. Величина пониження рівня ртуті в трубці визначає силу видиху, яка значно більша, ніж сила видиху.
Життєва ємкість легень (ЖЄЛ ) – показник, що свідчить про функціональні можливості системи дихання, визначається за допомогою спірометра. Учень, стоячи, робить повний вдих, затискає ніс і, обхопивши губами мундштук приладу, робить рівномірний максимально глибокий видих, намагаючись триматись при цьому прямо, не горблячись. Робляться 2-3 вимірювання, фіксується найкращий результат з точністю в межах 100 см3.
Після невеликих за навантаженням занять показники ЖЄЛ, потужності форсованого вдиху і видиху можуть залишатися без змін або змінюватись у бік підвищення або пониження. Після великих навантажень ЖЄЛ може понизитись в середньому на 200-300 мл, а до вечора відновитися до вихідної величини.
Максимальна вентиляція легень (МВЛ) означає кількість повітря, яке легені здатні провентилювати за 1 хв. МВЛ визначається за допомогою газових годинників. Для цього учень сідає, бере в рот мундштук трубки, що веде до приладу, і протягом 20 с якнайглибше дихає. МВЛ, визначена таким чином, може досягти 200-250 л за 1 хв.
Особливий інтерес при самоконтролі за діяльністю системи дихання є ті проби, які дозволяють оцінити її функціональний стан.
Проба Штанге. Учень в положенні сидячи робить глибокий вдих і видих, потім знову вдих (приблизно 80 % від максимального), закриває рот і одночасно затискає пальцями ніс, затримує дихання (секундомір включається в кінці вдиху і виключається з початком видиху). Здорові нетреновані люди здатні затримати дихання на 40-55 с, ті, що регулярно займаються фізичною культурою і спортом – на 60-90 с і більше. При втомі, перетренуванні час затримання дихання знижується.
Проба Генчі передбачає затримку дихання після видиху. Її можна проводити не раніше як через 5-7 хв. після проби Штанге. Здорові нетреновані люди здатні затримати дихання на 25-30 с, добре підготовлені фізкультурники – 40-60 с і довше.
Проба Серкіна складається із трьох фаз. Спочатку визначається час затримки дихання на видиху в положенні сидячи, потім учень робить 20 присідань протягом 30 с і повторює затримку дихання, після цього 1 хв. відпочиває і знову повторює затримку дихання в положенні сидячи (тобто повторюється перша фаза проби).
Оцінку проби Серкіна зручно провести за таблицею № 2:
Таблиця № 2
№ п/п | Контингент досліджуваних | Фази проби
Перша | Друга | Третя
1 | Здорові треновані | 60 і більше | 30 і більше | Більше 60
2 | Здорові нетреновані | 40-55 | 15-25 | 35-55
3 | Особи з прихованою недостатністю кровообігу | 20-35 | 12 і менше | 24 і менше
Суттєве скорочення часу виконання проби вказує на погіршення функції дихання, а також кровообігу і нервової системи. При регулярних і вірно побудованих фізкультурних заняттях час