Після 18-24 місяців, франчайзі опановує мистецтво ведення справи. Іноді він починає сумніватися, а чи потрібний йому ще франчайзер. Це - стадія юнацького віку і "революційних ідей". Протягом цього періоду багато франчайзі намагаються змінити систему чи скоротити франшизні податки. Щоб уникнути цього, франчайзер повинен довести фактами свою здатність внести вклад в успіх франчайзингу. Нерозумні ініціативи франчайзі повинні бути твердо заблоковані.

Якщо ця стадія закінчується успішно, то франчайзер отримує заслужене визнання. Франчайзі починає розуміти, що його успіх неможливий без усієї системи франчайзингу. Ця стадія розвитку характеризується взаємовигідним співробітництвом двох залежних один від одного підприємців.

Діловий франчайзинг є найбільш популярним способом франчайзингу. При цьому способі франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття об’єктів під ім'ям франчайзера. В останні роки класична модель франчайзингу (мал. 1.2) змінилася в напрямку забезпечення франчайзера додатковими можливостями швидкого розвитку з найменшими витратами. Хоча існує багато варіантів класичного франчайзингу, найчастіше використовуються з них три. Це: регіональний франчайзинг; суб-франчайзинг; франчайзинг що розвивається (див.мал. 1.3, 1.4, 1.5).

У кожному з цих випадків франчайзі одержує всі переваги, що звичайно зв'язані із франчайзингом: використання торгової марки і логотипу франчайзера, системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка і т.д. Основні відмінності їх один від одного полягають у наступних характеристиках: 1) тривалість відносин франчайзера і франчайзі, 2) до кого франчайзі може звертатися за підтримкою, 3) кому він платить встановлені внески.

Коротко розглянемо кожен з цих методів. Вибираючи регіональний франчайзинг, франчайзер вирішує охопити своєю діяльністю якийсь географічний район, яким може бути район, область, чи країна. Усвідомлюючи, що він, можливо, не має таких засобів чи колективу, щоб розвиватися так швидко, як хотілося б, він сподівається на підтримку головного франчайзі.

У свою чергу, головний франчайзі має право не тільки підбирати нових франчайзі у своєму географічному районі, але і забезпечувати їхнє первісне навчання, та інші послуги, якими зазвичай займається сам франчайзер.

Головний франчайзі, проте, включений до поділу платежів і зазвичай, внесків до рекламного фонду. Він користується всіма благами, що зазвичай дає франчайзинг, для цього він теж платить ліцензійні внески, а, також внески на рекламу, безпосередньо франчайзеру.

Контракт між франчайзером і головним франчайзі встановлює, що саме очікується від кожної сторони і який визначений період франчайзі буде виконувати цю специфічну роль.

У відповідь на первісну сплату франчайзеру внесків за діяльність на винятковій території ринку, головний франчайзі, у майбутньому, отримує від франчайзера роялті, величина яких залежить від частки в загальному обсязі реалізації тих нових франчайзі, яких він залучив до цієї франчайзингової системи.

На відміну від інших методів, цей метод вигідний для всіх сторін, тому що головний франчайзі має одержувати підтримку протягом усього часу співробітництва, а це вигідно і франчайзеру.

Рис. 1.4 Схема суб-франчайзингу

В суб-франчайзингу суб-франчайзер також освоює якусь визначену територію і забезпечує первісне навчання, вибір приміщення і т.д. Різниця тільки в тому, що франчайзі працює прямо із суб-франчайзером на довгостроковій основі і має дуже обмежений контакт із франчайзером. Він платить роялті і рекламні внески суб-франчайзеру, що, у свою чергу, частину цих грошей платить франчайзеру. Суб-франчайзер, таким чином, стає франчайзером на своїй території і франчайзі залежить від його довгострокової підтримки. Те, що суб-франчайзер може мати обмежені засоби, управлінські і маркетингові здібності, відіб'ється на франчайзі. Отже, потенційний франчайзі повинен дуже ретельно вибирати суб-франчайзингові відносини, тому що він залежить від ділової і життєвої хватки як франчайзера, так і суб-франчайзера.

В угоді по розвитку території франчайзер передає ексклюзивні права на розвиток якогось географічного району групі інвесторів. Інвестори, у свою чергу, або розвивають свої власні франчайзери, якими вони володіють на цій території, або підбирають франчайзі. В останньому випадку положення інвестора як власника обмежено.

У відповідь на право розвитку ексклюзивної території особа, що володіє цим правом, платить франчайзеру внески і зобов'язана відкрити визначену кількість точок, в обговорений період часу. Власники відкритих франчайзі платять роялті і рекламні внески безпосередньо франчайзеру. Особа, що володіє ексклюзивними правами, не має частки в цих внесках, його частка є тільки в рентабельності індивідуальних франчайзі, що він відкрив. [1, c. 289]

Дослідження, проведені американськими вченими в області франчайзингу, свідчать про те, що при відкритті маси нових компаній, половина з них, припиняє існування через 2 - 3 роки, а вже через 5 років рівень банкрутств досягає 70%. Це поганий показник для незалежного бізнесу.

Показово, що франчайзинг - абсолютна протилежність цієї сумної статистики. За даними міністерства торгівлі США тільки 4% компаній, що працюють за системою франчайзингу, закриваються щороку. У ці 4% входять і ті, що просто згорнули свою діяльність, а також були реорганізовані чи мали багато інших причин для закриття, що не мають нічого загального з банкрутством. Необхідно розвивати структуру франчайзингової системи так, щоб вона мала цінність і для франчайзі, і для споживача. Якщо система використовує правильну структуру франчайзингу, тоді вона здобуває цілий ряд переваг для франчайзі.

1.3 Використання франчайзингу у закордонній практиці організації турбізнесу

У світовому туризмі франчайзинг одержав широкий розвиток. Цей принцип ведення бізнесу активно використовується в Європі й