Через десять днів після від'їзду чеських соколів, 17 липня 1892 року, у великому залі Народного дому відбулися установчі збори товариства українських руховиків. Головою зборів було обрано професора гімназії Онуфрія Геціва, референтом – Володимира Лаврівського, секретарювали Олександр Кулачковський і Сильвестр Яричевський. Першим виступив на зборах О. Кулачковський. Свій виступ він розпочав словами: "Наші письменники закликають нас до праці, а Шевченко кличе: "Ставайте, кайдани порвіте". Однак кайдани залізні і нелегко їх пірвати. Будемо сидіти закуті в кайданах і не станемо навіть з місця. Нам треба залізної сили і тому мусимо набратися такої сили, а тоді пірвемо кайдани. Треба лучити українців разом, щоб була велика непереможна українська сила. Таке товариство маємо заснувати, а воно може називатись "Лев", бо в нашім гербі маємо льва, що спинається на скалу. Можемо назвати товариство "Січ" або "Сокіл" [3, 62-74].

При голосуванні за більшістю голосів обрали назву руханкового товариства "Сокіл" під враженням гостини чеських "Соколів" і на честь слов'янської дружби.

Через півтора року підготували статут і дістали дозвіл уряду. Статут підготував Володимир Лаврівський.

Перше загальне зібрання товариства "Сокіл" на основі статуту, підтвердженого Міністерством внутрішніх справ рішенням від 26.07.1893 p., відбулося 11 лютого 1894 року. Зібралося 90 членів нового товариства в кімнатах "Руської бесіди", що містилася по вулиці Вірменській, 2, в будинку напроти Народного дому. Члени товариства обрали першу старшину, а головою товариства "Сокіл" – Василя Нагірного [3, 62-74].

"Сокіл" розташувався в трьох кімнатах старого будинку по вулиці Підвалля, 7. В першій кімнаті був читальний зал, праворуч одягальня, ліворуч – руханковий зал. 18 березня 1894 року кімнати товариства були посвячені. Виготовлено овальну печатку і написом "Товариство гімнастичне Сокіл у Львові". Починають працювати комісії: забавова, яка влаштовувала вечорниці в залі Народного дому, комісія з термінології, комісія одягова, комісія для укладення підручників, комісія для справи закупки павільйону, котра добивалася права на власну хату "Сокола".

З перших днів існування товариства до його складу вступали і молоді, і старі; кожен намагався подати організації допомогу в міру своїх сил. Брак дуже дорогих гімнастичних приладів усунув містоначальник міської протипожежної охорони п. Єліясевич, інші гімнастичні прилади закупила старшина. Членів товариства "Сокіл" нараховувалось 121; вправи вели настоятелі Гамота і Лукасевич. З 15 листопада 1894 року розпочався курс вправ для дівчат і дітей. Займалися вільними гімнастичними вправами, вправами на гімнастичних приладах і з предметами [3, 62-74].

З 20 листопада 1894 року проводились заняття з фехтування, проводив їх Джулинський. В них брало участь 13 членів. Окрім того, займалися протипожежною справою, мандрівництвом, їздою на конях, стрільбою по цілі.

Був уладжений парадний сокільський стрій і сокільський прапор. Старшина "Сокола" отримала дозвіл на збирання добровільних внесків на будівництво власного дому. Для пізнання краю організовувались літні та зимові мандрівки в Карпати.

Від заснування українського гімнастичного товариства “Сокіл” у Львові почалася систематична праця над національною системою тіловиховання. Серед перших діячів руханки можна виділити Володимира Лаврівського, пропагандиста і агітатора, який підготував статут товариства "Сокіл" і переклав українською мовою книги з футболу й тенісу (завдяки йому змагання з них нидів спорту вже у 1900 р. проводились за існуючими правилами змагань); Василя Нагірного – першого голову товариства й ініціатора сокільської ідеї, Йосифа Коциловського – одною з перших зачинателів вправ, пізніше Перемишльського єпископа [3, 62-74].

Вже через рік кількість членів гімнастичного товариства "Сокіл" подвоїлася і досягла 240 осіб; між ними 4 члени – засновники, 215 дійсних членів і 21 допоміжний. У залі товариства проходили заняття з гімнастики та фехтування, відбувалися звіти й вечори танців. Делегати товариства брали участь у зльоті польських "Соколів" у Кракові в червні 1896 р. [3, 62-74]

Велике зацікавлення "Соколом" проявили студенти, ремісники, а особливо молода українська інтелігенція, яка була і його організатором, і активним учасником товариства. Вони та чимала кількість інших членів товариства пройшли добру школу фізичного та духовного виховання.

Активно поширювалася географія сокільської ідеї. Протягом першого десятиліття минулого століття весь галицький край було охоплено мережею сокільських товариств: в 1902 р. заснувалися сокільські товариства в Станіславові, Перемишлі, Коломиї, в 1903 – в Самборі, Чорткові, Тернополі, в 1904 р. – в Бучачі, Кутах, Бережанах, Золочеві, поступово знаходячи зацікавлених навіть серед найвіддаленіших околиць [3, 62-74].

Однією з особливостей сокільського руху в Галичині було велике поширення його серед селян. Сокільство в селі поєднувалось з протипожежною роботою, важливою тоді для сільських громад. У 1913 р. налічувалося понад 800 сокільських "Січей". Окрім руханкової та протипожежної ділянки роботи, в них проводилася культурна й просвітницька діяльність. 1914 року в усіх 974 сокільських товариствах і гніздах нараховувалося близько 70 тисяч членів.

Перш за все у львівському "Соколі" відкрились секції для старших і молодших учнів, відділи для гімназійної та ремісничої молоді, жіночі відділи. Почав діяти "Учительський кружок", серед іспитованих провідників якого – відомі в подальшому руханкові і спортові діячі: Степан Гандучок, Петро й Тарас Франко. Було організовано театральний, "Співацький кружок", спортові секції, сокільську бібліотеку, курси протипожежної справи [3, 62-74].

Виразником поширення сокільської ідеї, а також одним із факторів чималого поширення її стали сокільські та спортивні часописи. З вересня 1908 року почали виходити "Сокільські вісти". З 1910 р. сокільська організація почала видавати "Вісти з Запорожа" як місячник руханкових і протипожежних товариств сокільські журнали були й серед української еміграції за