Для відновлення історичних традицій та відзначення окремих січових діячів К. Трильовський згадував прізвища переважно відомих з історії борців, як Богун, Ґонта і т. п., і надавав їх чинним січовикам прилюдно на святах. Поодиноким членам старшини товариства давалися назви з часів Запорізької Січі: на чолі «Січі» стояв Кошовий, заступником був осавул, а далі: писар, скарбник, обозний, чотири четарі, хорунжий, сурмач і барабанщик. Дуже притягували селян до «Січей» відзнаки товариств, зокрема, кольорові стрічки, народні однострої села, дерев'яний топірець, капелюх або шапка з червоним пером, прип'ятим металевою січовою восьмикутною зорею, посередині якої дві руки тримали серп - символ селянських робочих рук. З обох боків серпа в металі витиснені букви Р. П. (Радикальна партія) [14, 732-746].

2.2. Січові однострої для хлопців

З весни 1910 року у Товариствах було впроваджено нові однострої: синьо-сірі штани, широкі і заправлені в чоботи, а також чимерка (камізелька) з червоними рубцями-закаврашами, вишивана чорними шнурами на гуцульський взір. Попід погони на раменах і через плечі та груди йшов грубий шнурок, який вживали при одяганню чимерки на опашки. Далі вишивана сорочка і темно-синій пояс такої ж ширини, як стрічка, і з такого ж самого матеріалу. На голову січовики одягали чорну круглу, середньої висоти, суконну шапку з чорним шликом на лівий бік, що мав на кінці чорний дармовис. Чимерка мала ззаду шість ґудзиків і три червоні малі трикутники [14, 732-746].

Для січовичок обов'язковою була народна ноша даної громади, а там, де вона перевелася – звичайний український одяг, але для всіх однаковий. Лише сорочки та запаски могли мати різні вишивані взори. Найбільш відповідною уважалася синя спідничка з золотими гальонами, білий вишиваний фартушок, довільний пояс, чорний корсет, намисто і вишивана сорочка. На голові – червона хустина, пов'язана однаково.

Січовий однострій не був примусовий для всіх членів. Він призначався передусім міщанам, де народна ноша перевелася. Керівники «Січі» пропонували ношу своєї околиці.

Січовики Бережанщини ще до впровадження нових одностроїв носили темно-сині до колін гуньки з повстяного сукна, білі штани, чоботи, козацьку шапку зі шликом і червоним денцем, а дівчата – темні спідниці, вишивані білі блузки чи сорочки, запаски, на голові хустину, зав'язану по молодецьки.

Кольорові стрічки носили через праве плече на лівий бік. Завширшки вони були 10 см для звичайного члена «Січі», 12 см для Кошового та хорунжого, і відрізнялися ще кольором для окремих членів старшини. На стрічках була нитками вишита назва села чи міста. Кошовий носив стрічку синьо-жовтого кольору, осавул – синю з жовтими півторасантиметровими смужками, писар – синьо-червону, скарбник – жовто-червону, обозний – зелено-червону, четар – червону. Стрічка хорунжого була синьо-жовто-синя, сурмача і барабанщика – чорна з червоними смужками по краях. На хорунжого звичайно вибирали високого і сильного хлопця, бо й прапор-хоругва був великий і важкий. Генеральний отаман мав право носити в святкові дні позолочену булаву, повітові отамани – посріблені пірначі [14, 732-746].

2.3. Демократичні засади

Піднести дух і національні настрої серед народу, згуртувати українську молодь на основі сформованої національної ідеї для зміцнення боротьби з австро-польськими окупантами і підготувати її духовно та фізично для майбутньої боротьби за волю України – такі ідеологічні завдання поставив перед собою організатор «Січей» Кирило Трильовський. Не слід забувати, що до виникнення «Січей» демократичний національний дух серед української галицько-буковинської спільноти був ще дуже слабко розвинений [14, 732-746].

В «Січах» від самого початку повністю панував демократичний дух: кожного члена старшини формально вибирали, але перед вибором всі члени товариства перевіряли, чи він насправді надається до виконання своїх обов'язків. «Січі» були справжнім зав'язком народної міліції, набагато досконалішим навіть від типу швейцарської міліції. «Січі» вчили заляканих ворогом українських селян і міщан, а також інтелігенцію справжньої демократії і берегли гасла, що воля народу – вищий закон! «Січі» не тільки пробудили молодь до нового національного життя, але й продовжували демократичні традиції Запорізької Січі [14, 732-746].

«Січі» були не тільки чисто руханковими товариствами, хоч заслуга їх полягала в тому, що серед інших народів вони перші перенесли гімнастику на терен сільської місцевості. Вони завжди мали на увазі передовсім культурне, національне виховання своїх членів.

«Січ» організує громадську силу демократичного працюючого українства на твердих засадах, – на тих самих, на яких наші предки заложили свою першу оборону – Запорізьку Січ.

Найголовніші засади «Січей» – це громадськість, рівність і товариськість (демократизм і республіканство). Січовики недарма називали один одного товаришами. Так називали себе давні Запоріжці, бо січова ідея передбачає визнання всіх людей рівними. Вона проголошує, що люди не повинні бути один одному ворогами, а братами, особливо люди праці, від плуга і молота, від верстату – всі вони сини України і всі повинні дружньо стати проти гнобителів [14, 732-746].

Думка про рівність людей не допускає ніяких утисків одних над іншими: національних, соціальних, культурних, релігійних. Січовик відкидає всяку насильну диктатуру над людьми. Старшувати має лише той, кого на це призначить вибір громади, так, як це було в давній Запорізькій Січі.

Друга засада – це соборність. «Січ» є одна на всю Україну. «Гей, Січ-Мати, а