Ще перед війною галицькі «Січі» боролися з «кацапами» (москвофілами), які хотіли навести на наш край нагайку батюшки-царя. Одночасно «Січі» боролися зі шляхетським і австро-польським засиллям. На Україні за Збручем вже від 1918 року почали засновуватися «Січі», бо й тут народ серцем відчув, що це є найкраща для нього форма самоорганізації. Січовикові милі всі українці, незалежно від їхнього територіального походження та їхньої релігії. Січовик знає, що тільки праця і наука вирвуть нас з неволі.

Третя засада – це моральність, чесність, пошана до своєї і чужої гідності. Січовик має поборювати рабську покірливість, хохлацьку нещирість, лаполизання і облудність. Січовик шанує кожного, хто своєю працею здобуває собі хліб. Одначе так само вимагає пошани і до себе. Він шанує кожного чоловіка, але з огидою відвертається від тих панів, які мають селянина і робітника за ніщо [14, 732-746].

Четверта засада – це вільнодумність. У релігійній справі Січовик не визнає ніяких церковних князів, панів, інших верховодів. Він знає, що справа віри є справою сумління кожної людини: вір, як собі хочеш, але не примушуй інших вірити так, як тобі самому хочеться [14, 732-746].

2.5. Практичні завдання

«Січі» по селах і невеличких містечках – це протипожежні та руханкові товариства. По більших містах – це переважно руханкові товариства, в яких повинен виховуватися дух товариської взаємодопомоги. Важливою справою є руханка, забави, масові виступи, мандрівництво і спортивні ігри, які гартують людину духовно і фізично. «Січ» проводить культурно-освітню діяльність, організує курси для неписьменних, передплачує часописи, поновлює фонди своєї бібліотеки, дає театральні вистави, організує хори, оркестри, «Молоді Січі». Товариство бореться з пияцтвом, картярством і всім тим, що деморалізує громаду. Водночас тут поширюється кооперативна ідея, оскільки «громада – великий чоловік!» Січовик сприяє заснуванню кооперативних крамниць, молочарень тощо. «Січ» виховувала молодь всебічно, була доповненням шкільного виховання [14, 732-746].

Січова слава, збережена в козацьких піснях і думах як найвища цінність українського лицарства, кликала на героїчні подвиги в боротьбі за щастя рідного краю. Це була та невмируща лицарська слава, яку Тарас Шевченко відтворив у своїх поетичних образах і представив її народові: «Було колись – На Вкраїні ревіли гармати, було колись – Запорожці вміли панувати!» [14, 732_746].

Січова слава, оспівана Шевченком, стала джерелом великого піднесення нових генерацій українського народу, їх національної свідомості, віри у краще майбутнє народу, у волю і незалежність.

Слід зауважити, що це було не випадково, що після довгих 125 років від зруйнування Січі, далеко від Дніпрових порогів, в іншому кінці української землі, в Галичині, на батьківщині гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, відродилася у повній величі і красі Січова ідея. За нових суспільно-політичних умов Січова традиція, запліднена новими ідеями Шевченка і Франка, покликала і створила величній національний здвиг, який оформився як масовий Січовий рух. Це була геніальна ідея молодого селянського захисника й адвоката, громадсько-політичного діяча і публіциста д-ра Кирила Трильовського, що перевів Січову ідею із сфери мрій та ідеалів у Січове товариство з новітнім напрямком, формою та змістом, відповідними тогочасним національно-політичним ідеям українського народу [14, 732-746].

Патріотичний дух любові до батьківщини, обов'язок посвяти і жертовності для української справи, горде почуття приналежності до великої, культурної нації зі славетною історією та віра у власні сили – все це витворило зміст внутрішньої духовної і культурно-виховної мети «Січей». Вони виконали історичну місію національної школи, яку пройшли тисячі юнаків та дівчат з селянської молоді. Зростала національна свідомість, зникали рештки рабської психології, що її століттями прищеплювали вороги українського народу, виростав новий тип Українця, що нарешті віднайшов свою людську і національну гідність та своє місце у світі [14, 732-746].

Розділ 3. Гімнастично-спортивний рух Західної України з початку XIX до половини XX ст. та тиск на нього окупаційних карально-репресивних систем

Виховання гармонійної особистості є важливим непересічним практичним завданням. Національні духовні цінності, надбані і примножені в Західній Україні в гімнастично-спортивному русі, мають незаперечну теоретичну значимість особливо нині, у час розбудови держави.

У цьому контексті не викликає подив те, що впродовж двох останніх століть організований молодіжний гімнастично-спортивний рух Західної України тримали під постійним наглядом окупаційні владні структури Австро-Угорщини (привілейована польська шляхта), Польщі та карально-репресивної системи Радянського Союзу. Адже ідеї самостійності, соборності Української держави зароджуються й розвиваються саме в масовому молодіжному сокільсько-січовому гімнастичному русі, започаткованому провідниками товариства "Сокіл": на заході України Л.Цегельським, на сході М.Михновським ще в 1900 році [12, 37-42].

М.Грушевський – однодумець і сучасник батька сокільського руху проф. І.Боберського – визначає роль Галичини як Українського П'ємонту, яка в останні двадцять років XIX ст. стала "центром українського руху", "арсеналом відродження українського народу", окреслює роль в цьому процесі сокільства. У статті "Сучасне сокільство і наука нашої минувшини" він писав: "Щоб сокільські січові організації могли похвалитись не гімнастичною вправністю, фізичною силою і вишколенням своїх членів, але також їхніми великими культурними і моральними прикметами – се повинно бути провідною зіркою сокільству в будучих десятиліттях, а бажання кожного чесного сина України будуть супроводити його на цьому шляху" [12, 37-42].

Розвиток та утвердження масових молодіжних фізкультурно-спортивних організацій у Західній Україні викликав у поневолювачів краю тривогу й незаспокоєння небезпідставно,