Українське селянство, яке становило переважну більшість населення краю, штучно підштовхувалося польською шляхтою до духовної та фізичної деградації, денаціоналізації, ополячення. На кожне українське селище в 1869 p. припадало в середньому по чотири корчми, а в селі Купчинці, в якому було організовано перше в краю сільське сокільське товариство (1891 p.), їх до заснування товариства діяло всього вісім. Здійснюючи повний політичний контроль над галицькими українцями, шляхта 1867 року проголошує в Галичині польську мову урядовою (замість німецької), львівський університет стає польським, і того ж 1867 p. засновується у Львові гімнастичне товариство "Сокул", що стає колискою всепольського сокільського руху і форпостом польськості, полонізації та колонізації на східних "кресах" (Західній Україні). На 1909 рік у Західній Україні в семи сокільських округах проводили свою шовіністичну, асиміляторську діяльність 20 тисяч членів польського товариства [12, 37-42].

Здавалося, що віками гноблені, відірвані від материнського лона галичани нескоро зможуть заявити про свою людську гідність, національну приналежність. У критичні моменти в історії народу вкрай була необхідна поява рушійної сили, певних постатей, які повели б за собою народ. Такими провісниками нової доби, котрі започаткували національне відродження, й водночас спричинилися до історичного розвитку фізичної культури, в т.ч. гімнастичного сокільського руху, були засновники громадсько-культурного гуртка, відомого в історії як "Руська трійця", які передали естафету відродження новому поколінню галицьких українців на чолі з І.Франком, його синами Петром і Тарасом, М.Грушевським, І.Боберським, К.Трильовським, С.Горуком, С.Гайдучком, М.Павликом, О.Тисовським, Р.Дашкевичем, митрополитом А.Шептицьким, о. д-р. І.Гриньохом, О.В.Лабою та ін. Вони вступили в новітню добу галичанства наступною генерацією національного відродження, сприяючи становленню і масовому поширенню мережі сокільсько-січових, пластових, лугових товариств, спортивних організацій та клубів у всіх куточках краю. З цього приводу П.Франко наголошував: "Справи стоять тепер так, що або весь український народ буде організований на безпартійній основі сокільства, або ще сто літ сидітиме в неволі. Відродити широкі маси селянства і виховати нове сильніше покоління могла лише руханка". Велику надію на сокільські товариства покладав М.Грушевський. "Завдання організацій сокільських, – відзначав він, – послужити великому ділу будови нової України – без панування і поневолення. України свобідної від неволі політичної, суспільної і духовної" [12, 37-42].

Теоретичні засади М.Грушевського щодо розвитку, вдосконалення впровадження сокільської ідеї на практиці особливо стало відчутно з 1901 p., коли до лав сокільства у Львові вступив молодий енергійний учитель філології й фізкультури І.Боберський – майбутній керівник сокільського спортивного руху, видавничої справи, справжній реформатор не лише галичанської, а й української фізичної культури. "Нарід, що не має, не плекає фізичної сили, не може існувати, не може жити і нидіє... Головна сила йде від громади", – писав проф. І.Боберський. Його сокільська фізкультура з гаслами "Ні зиску, ані слави", "Одиниця ніщо, ціле – все" мала кінцевою метою виховати дисциплінованих, міцних, відважних борців за краще майбутнє своєї нації. Не випадково І.Боберський з цією метою в умовах іноземного поневолення впроваджує "пятизмаг" – комплекс вправ для кожного учасника сокільських змагань, які зовсім неоднозначні зі спортом, що має індивідуальний, інтернаціональний характер націлений на рекорд будь-якою ціною. Тому спорт це зовсім не сокільська фізкультура [12, 37-42].

Одним із яскравих фактів підтвердження сокільських ідеологічних засад була довготривала трагічна боротьба галицької молоді за український університет у Львові та терористичні, репресивні дії з боку намісництва, адміністрації міста. Для прискорення заснування українського університету 30 червня 1910 p. в залі львівського “Сокола” зібралося на нараду 600 українських студентів, які ухвалили провести о 7 годині ранку 1 липня 1910 p. в університеті нелегальне віче на знак протесту. Проінформована поліція почала стрілянину в університеті, при цьому було заарештовано 120 студентів та вбито А.Коцка – студента ІІІ курсу університету, члена "Сокола-батька" з 30 липня 1908 p. Похорон А.Коцка, в якому взяли участь в сокільських одностороях члени "Сокола" зі Львова, Рогатина, Станіслава, Тернополя, Суховолі та ін., переріс в антидержавну демонстрацію. Над домовиною виголосив промову заступник голови Старшини "Сокола-батька", адвокат, громадсько-політичний, студентський діяч Л.Цегельський [12, 37-42].

Адміністративна влада Намісництва у Львові, перебуваючи в руках польської шляхти, не зупинялась у виборі засобів боротьби з масово поширеним сокільсько-січовим рухом. Зокрема, намісник імператора Франца-Йосифа і в Галичині, т. з. "князь" галицького краю з 1902 p., приближений до цісаря граф А.Потоцький особливо прославився нечуваним свавільством, всевладністю в час кульмінаційного розвитку січового гімнастичного руху, який він з надзвичайною енергією береться знищувати. Січовики зі Старих Богородчан, що на Станіславщині, писали в 1903 p. до Головного січового комітету д-ру К.Трильовському, що ворогами Січей є всі місцеві поляки, які доносять старості повіту про