товариства. Його керівний склад, а саме професор Ілярій Брикович, лікарі Осип Дзядів, Теодор Мисюк, Володимир Чубатий вивезені у Сибір, де і померли. Кращим боксерам Товариства Йосипу Луковичу та Володимиру Новицькому вдалося пережити морок Гулагу. А Василь Охримович – спортивний організатор молоді Тернопілля в 1935-1939 pp., неодноразовий в'язень польських тюрем, з 1943 p. провідний член ОУН і УГВР був розстріляний більшовиками 19 травня 1954 p. в Києві як буржуазний націоналіст [12, 37-42].
Загалом у 1939-1941 pp. на західноукраїнських землях заарештовано близько 60 тисяч чоловік. Понад 50 тисяч, яких не встигли вивезти у перші дні війни, замордовано за розпорядженням М.Хрущова.
Отже, гімнастично-спортивний рух Західної України перебував під постійним контролем окупаційної адміністрації Австро-Угорщини, Польщі та радянських органів влади, які вбачали, в ньому в першу чергу могутню рушійну національну силу, яка організовувала здорову тілом і душею молодь, готову віддати життя за волю і незалежність Української Держави.
Західноукраїнський гімнастично-спортивний рух постійно живився національними ідеями І.Франка, М.Грушевського, Д.Донцова, І.Боберського, А.Шептицького.
З розгортанням, організаційним зміцненням та національним загартуванням українського гімнастично-спортивного руху окупаційні режими відповідно нарощували і карально-репресивну систему щодо членів руху, аж до їх фізичного нищення.
Висновки
Наприкінці XIX – на початку XX ст. український народ був роз'єднаний і перебував під владою багатьох держав. Неоднаковий статус територій України (Наддніпрянщина, Галичина, (Буковина, Закарпаття), які перебували під владою різних держав, визначав специфіку розвитку української культури в умовах сильніших або слабших утисків. Завдяки особливим історичним відносинам того часу на Наддніпрянщині (утиски українства російським урядом) і в Галичині (конституційний устрій Австрії) Львів піднісся до загальноукраїнського значення.
Отже, розглянувши історію сокільського та січового руху в Західній Україні на початку XX ст., можна дійти висновку: як сокільський, так і січовий рух утворилися із невеликого гурту (сокільський – у Львові, січовий – у покутському селі Завалі) і за короткий час розрослися у великі й широко розгалужені організації.
"Сокіл"-батько і "Січ"-мати – два основні вогнища української руханки в Галичині на початку XX ст. Окрім них ще до початку першої світової війни існували численні товариства й гуртки – туристичні, пластові й стрілецькі.
На тодішній час Галичина виходила на одну з передових європейських позицій щодо охоплення мас фізичною культурою. Сокільський і січовий рух в Західній Україні (тобто в Галичині і на Буковині) породили стрілецький рух.
Ідея духовного й фізичного відродження нації, розпочата в сокільськім та стрілецькім русі, дала поштовх розвитку українського спортивного та олімпійського руху.
Гімнастично-спортивний рух Західної України перебував під постійним контролем окупаційної адміністрації Австро-Угорщини, Польщі та радянських органів влади, які вбачали, в ньому в першу чергу могутню рушійну національну силу, яка організовувала здорову тілом і душею молодь, готову віддати життя за волю і незалежність Української Держави.
Західноукраїнський гімнастично-спортивний рух постійно живився національними ідеями І.Франка, М.Грушевського, Д.Донцова, І.Боберського, А.Шептицького.
З розгортанням, організаційним зміцненням та національним загартуванням українського гімнастично-спортивного руху окупаційні режими відповідно нарощували і карально-репресивну систему щодо членів руху, аж до їх фізичного нищення.
Список літератури
Ігнатенко С.О., Горбачок Є.Г. Шляхи перебудови системи підготовки та перепідготовки вчителів фізичної культури для роботи в сучасній професійній національній школі в Україні // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матеріали першої республіканської конференції. – Луцьк: Надстнр'я, 1994. – С. 243-244.
Історія українського війська: У 2 т. – Т. 1. – Львів, 1936. – 288 с.
Каверно Б. І. Сокільський і січовий гімнастичний рух у Галичині на початку XX століття // Традиції фізичної культури в Україні. – К., 1999. – С. 62-74.
Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні: Матеріали ІІ всеукраїнської науково-практичної конференції. – Луцьк, 1996. – С. 57.
Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури і спорту в Україні: Матеріали ІІ республіканської конференції. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 515 с.
М.В. Кричфалушей, Т.М. Ройко. Розвитої фізичної культури і спорту на Волині в 50-х роках // Минуле і сучасне Волині (тези доповідей та повідомлень Волинської регіональної історико-краєзнавчої конференції 26-28 вересня 1985 р.). – Луцьк, І985. – С. 57-61.
Платонов В.М., Панюков B.C., Патрушев В.І., Туленков М.В. Про нову концепцію фізичної культури і спорту // Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матеріали першої республіканської конференції. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – С. 4.
Приступа Є. Н., Палат В. С. Традиції української національної фізичної культури. – Львів: Троян, 1991. – 104 с.
Сірополко С. Історія освіти на Україні. – Львів, 1937.
Січинський В. Ю. Чужинці про Україну. – К.: Довіра, 1992. – 256 с.
Традиції фізичної культури в Україні: 36. наук. статей / За заг. ред. С. В. Кириленко, В.А. Старкова, А. В. Цьося. – К.: ІЗМН, 1997. – 248 с.
Трофим’як Б. Гімнастично-спортивний рух Західної України з початку XIX до половини XX ст. та тиск на нього окупаційних карально-репресивних систем // Науковий вісник ВДУ. – 1999. – № 7 . – С. 37-42
Фізична культура і спорт // Бортніков B.I., Надольський Й.Е., Денисюк В.Т. та ін. Волинь на зламі століть: історія краю (1989-2000 pp.). – Луцьк: Ред.-вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – С. _.
Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30-их років XIX ст. до 1939 p.) // Визвольний шлях. – 1997. – № 6. – С. 732-746.
Цьось А. Фізичне виховання на Волині в 1920-1930 роках / Минуле і сучасне Волині (тези доповідей та повідомлень Волинської регіональної історико-краєзнавчої конференції 26-28 вересня 1985