Розвиток спритності у футболістів

курсова робота з фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

Розвиток специфічної футболісту спритності гравцям команди слід приділяти більше уваги в учбово-тренувальному процесі. Футбол – один з тих видів спорту, який вимагає координованого прояву всіх рухових здібностей в постійно змінних ситуаціях. Відомо, що число рухових локомоцій у футболістів велике. Йдеться про складні структури і їх творчі комбінації з виключно великою варіативністю. Цим пояснюється необхідність розвитку координаційних здібностей як одного з найважливіших аспектів фізичної підготовки.

Основна вимога полягає в тому, щоб багато разів пропонувати спортсмену ситуації з різним руховим рішенням, в яких він сам повинен швидко знайти оптимальний вихід. Безумовно, це веде до розширення так званого рухового досвіду. У міру успішного рішення ситуативних задач, слід прагнути до нової, оригінальнішої рухової структури, що виконується в ускладнених ситуаціях, які пред'являються в мінливих умовах, а також обмежених для виконання тимчасових відрізках. Все це безперервно пропоноване в учбовому процесі, викликає позитивні зрушення функціональних можливостей (як рухової, так і управляючої системи) і, отже, є основною базою спеціальної спритності.

Враховуючи те, що вимоги до індивідуальних дій, як в обороні, так і в атаці підвищуються (простір, час виконання і протидія суперника), нові схеми і комбінації неодмінно повинні наситити зміст тренувального процесу.

Варіативність використовуваних завдань не обмежена. Одночасно не можна використовувати і для розвитку як загальних, так і спеціальних рухових здібностей, а також при освоєнні і вдосконаленні ігрових дій футболістів в тренуваннях техніко-тактичної спрямованості.

На початку 80-х років такі дослідники як В.Б.Пагієв, В.В.Корольов, Г.М.Римашевський обґрунтували підходи до вимірювання і розвитку швидкості, витривалості і сили. Спритність же залишалася маловивченою, не дивлячись на те, що саме від неї, на думку багатьох фахівців, в значній мірі залежить ефективність ігрових дій футболістів, тобто якість рішення більшості техніко-тактичних завдань гри у футбол. Головною причиною маловивченості спритності очевидно є трудність її вимірювання.

Що ж є спритність? Н.А.Бернштейн (1935;1947;1960); А.Д.Новіков (1949); Н.Г, Озолін (1949); В.С.Фарфель (1959); Л.П.Матвєєв (1959) вважали, що спритність – це всякий довільний рух, направлений на рішення якої-небудь конкретної задачі (стрибнути якомога вище, зловити м'яч, підняти штангу і т.п.). Складність рухового завдання визначається багатьма причинами, зокрема вимогами до узгодженості одночасно і послідовно виконуваних рухів. В.М.Заціорський (1970) вважає, що першим мірилом спритності є координаційна складність рухових дій. В.М.Заціорський, М.А.Годік (1980) указують, що вимірниками спритності є:

Ми бачимо, що спритність – це складна, комплексна якість, що не має єдиного критерію для оцінки. У кожному окремому випадку (залежно від умов) необхідно вибирати того або іншого вимірника. Напевно саме ці умови вимірювання "відлякували" дослідників від пізнання суті спритності, без якої дії футболіста на полі стають непередбачуваними.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади підготовки футболістів.

Предмет дослідження – методика розвитку спритності у футболістів.

Метою курсової роботи є дослідження методики розвитку спритності у футболістів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Методи дослідження: для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда..

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографія налічує 31 джерело.

Розділ 1. Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів

Спортивне тренування включає в тій чи іншій мірі всі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну і інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970 р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В.Н., 1997 р.; Зеленцев А.М.; Лобановський В.В., 1989 р.; Лисенчук Г.А.; 2003 р. та ін.)

При цьому слід враховувати, що кожна із сторін підготовленості залежить від ступеня досконалості інших її сторін, визначається ними і, своєю чергою, визначає їх рівень (Платонов В.Н., 1987 р.; Коц Я., 1986 р.; Дж. Уїлмор Д.Л., 1997 р. та ін.)

Кількість різних проявів окремих рухових якостей у футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагає належного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силових якостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійснення переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодії з партнерами по команді.

Останніми роками гра у футбол значно інтенсифікувалася, що, зрештою, ускладнює процес спеціальної фізичної підготовки і викликає необхідність реалізації такої методики, яка дозволила б спортсмену не тільки мати достатньо високі показники розвитку профільних фізичних якостей, але й забезпечувати здатність до їх реалізації у взаємозв'язку з технікою і тактикою гри і між окремими гравцями команди (Качалін Г.Д., 1986 р.; Зеленцов А.М., Лобановський В.В., 1989 р.; Лисенчук Г.А., 1987 р.; Пшибильський В., Лисенчук Р., 1999 р., 2003 г; Шамардін В.Н.;