2. Гравці в колоні поодинці в 30 метрах від тренера [5].

Футболісти виконують прискорення у бік тренера.

Якщо тренер підняв праву руку – гравець починає бігти протиходом (до лінії старту).

Спеціально-підготовчий період.

1. З положення "лежачи на спині" гравець виштовхує м'яч обома руками від грудей і, схопившись (не давши м'ячу торкнутися землі (підлоги), приймає його на ногу і починає ним жонглювати.

2. Гравець розміщується лицем до стіни на відстані 4 м від неї.

Асистент з відстані 8-10 м рукою посилає м'яч (то справа, то зліва) в стіну.

Завдання: зупинити відскакуючий м'яч.

Після 10-12 кидків – зміна ролей.

3. Ігрове поле (майданчик) розділені на три зони. У ближній гравці мають право торкатися м'яча один раз, в середній три, в дальній – число торкань не обмежене.

Вправа дозволяє вдосконалювати швидкість переходу гравців від оборони до атаки і навпаки.

Важливою особливістю цих завдань є те, що футболістам надається можливість оволодіти великим запасом раніше невідомих рухових навиків. Це сприяє тому, що в процесі гри футболісти мобільніші до рішення техніко-тактичних задач. Крім того, накопичений об'єм різноманітних рухових навиків надає можливість гравцям імпровізувати в процесі реалізації ситуативних завдань.

Таким чином, спеціальна спритність є лімітуючим чинником в досягненні високих спортивних результатів у футболі.

Підвищення ефективності ігрових прийомів футболістами, що брали участь у експерименті, слід розцінювати як наслідок доцільного використання тренерами вправ, що надали зв'язану дію як на підвищення точності виконання ігрових прийомів, так і на техніко-тактичну майстерність, пов'язану з різними проявами спритності в складних моментах гри. Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем вимірювання і вдосконалення спритності.

Висновки

Отже, спортивне тренування включає в тій чи іншій мірі всі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну і інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970 р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В.Н., 1997 р.; Зеленцев А.М.; Лобановський В.В., 1989 р.; Лисенчук Г.А.; 2003 р. та ін.)

Кількість різних проявів окремих рухових якостей у футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагає належного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силових якостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійснення переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодії з партнерами по команді.

Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболі вимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального вдосконалення всіх систем організму того, що займається. А це можливо лише в процесі різносторонньої фізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяється увага і розвитку спеціальних якостей для футболу.

Тренувальні програми будуть ефективними, якщо вони будуть направлені на одночасний розвиток спритності і техніки тактичної майстерності. Разом з тим ми не повинні не забувати про те, що оцінка ступеня спритності будь-якого обґрунтованого рухового завдання не полягає в елементах даного завдання, а визначається виключно по ступеню відповідності їх з навколишнім оточенням, оскільки від її ефективності залежить ступінь успішності рішення реалізовуваної командної задачі.

Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістів як у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухах міжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготов-леності спортсмена. Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальна варіативність різко збільшується.

Можна стверджувати, що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:

Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності – якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовувати добре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різних поєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактиці гри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.

Список використаної літератури