Розвиток національної системи фізичного вдосконалення

курсова робота з фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Фізичну культуру ми сприймаємо як конкретну сферу людської діяльності, яка відображає в собі типові риси способу життя, сформованого всім суспільним устроєм, власною особистою активністю і відносинами різних груп людей, а також окремих осіб. Ця сфера діяльності людини виникла і розвивається в процесі одночасної диференціації та інтеграції основних типів людської діяльності.

Фізична культура як складова загальної культури, суспільними проявами якої є фізичне виховання та масовий спорт, є важливим чинником здорового способу життя, профілактики захворювань, організації змістовного дозвілля, формування гуманістичних цінностей та створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини.

Спорт сприяє досягненню фізичної та духовної досконалості людини, виявленню резервних можливостей організму, формуванню патріотичних почуттів у громадян та позитивного міжнародного іміджу держави. 6. Здоровий спосіб життя є визначальним чинником забезпечення тривалості активного життя, соціального, біологічного та психічного благополуччя громадян і передбачає оптимальну рухову активність, раціональне харчування, здоровий сон, додержання гігієнічних правил, відмову від тютюнокуріння, вживання наркотиків та зловживання алкоголем.

Фізичне виховання і масовий спорт є важливою складовою процесу повноцінного розвитку людини та її виховання, дієвим засобом профілактики захворювань, підготовки до високопродуктивної праці, захисту Батьківщини, забезпечення творчого довголіття, організації змістовного дозвілля, запобігання антигромадським проявам.

В основу вітчизняної системи фізичного виховання покладається комплекс показників обсягу щотижневої рухової активності, рівень спеціальних знань про особливості рухової активності сучасної людини, її фізичний розвиток, стан функ-ціональних систем організму, фізичної працездатності та рухових здібностей.

Розвиток фізичної культури і спорту притаманний українським землям здавна. Фізичне виховання українців, наприклад, у XVI – XVIII ст., як і в період середньовіччя, значною мірою продовжувало зберігати військово-прикладну спрямованість. Особливо це було характерним для військової верстви українців – козацтва.

Збереглося чимало історичних свідчень, котрі відображають рівень та спрямованість військово-фізичної підготовки (ВФП) козаків, зовнішність, рівень тілесного (фізичного) розвитку, особливості військового вишколу тощо. Загалом, свідчення торкаються визначних людей тієї доби, оскільки саме ці постаті безпосередньо впливали на хід історичних подій і тому насамперед цікавили тогочасних істориків та хроністів.

В подальші часи фізична культура в Україні також відігравала важливе значення, набуваючи тих чи інших форм.

Сказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження цієї проблеми, а також предмет і об'єкт дослідження, завдання та мету.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми фізичної культури.

Предмет дослідження – історичні витоки та розвиток національної системи фізичного удосконалення українського народу.

Метою курсової роботи є дослідження, опрацювання і висвітлення історичних витоків та розвитку національної системи фізичного удосконалення українського народу.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Практичне значення. Практичне значення даної курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу у подальшій науковій роботі.

Розділ 1. Розвиток фізичної культури запорозьких козаків

1.1. Система фізичного вдосконалення запорозьких козаків

Козаки були середнього зросту, плечисті, міцні та сильні. За словами Г. Боплана, запорожці в своїй більшості були міцної статури, легко переносили голод, холод, спрагу й спеку; у війні невтомні, відважні, хоробрі, або, точніше, дерзновенні і мало дорожать своїм життям. Французький посол в Константинополі барон де Сезі з захопленням писав: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді і в повітрі, скрізь вміють дати собі раду і взяти гору з усіх стихіях" [17, 108].

Запорожці настільки прославилися своєю мужністю та майстерністю, що навіть вищі російські офіцери і сановники вважали за честь записатись до їхніх куренів, стати їх почесними членами й отримати атестат на звання "курінного товариша". В архіві, зокрема, є виданий Михайлові Іларіоновичу Кутузову, тоді ще підполковнику, атестат про включення його в реєстри запорозького війська. М.І. Кутузов був вписаний як "знатний товариш Ірклеєвського куреня". Григорій Потьомкін був вписаний у курінні списки під прізвиськом Грицько Нечос, оскільки він носив велику перуку. Атестати інших куренів були видані командуючим російських військ П. Паніну, О. Прозоровському. Почесного звання запорожця був удостоєний 4 серпня 1770 р. всесвітньо відомий астроном – тоді "астрономической энциклопедий главный предводитель артиллерии бомбардирского полка господин поручик Христофор Леонтиев Эйлер" [1].

Слава запорозького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй "Історії Польщі в особистих листах до знатних осіб" підкреслює витривалість, хоробрість й військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими магілетами або ж із шотландськими горцями [31, 45].

Англійський дослідник Сімур у книзі "Росія на чорному та Азовському морях" (1885), характеризуючи запорозьких козаків, зауважує": "Власне кажучи, це були пірати, що володіли мистецтвом бою такою самою мірою, що й наші давні пращури англи, секси, юти і дани" [15, 24].

Через вісімдесят з лишком років була опублікована ще одна монографія Вауелза і Меха на козацьку тематику. Загалом британські історики дуже високо цінували військову звитягу і моральні цінності козаків: "Здавен вони прославилися як чудові кавалеристи та вправні розвідники. Кожен козак, завдяки участі в нескінченних військових вправах і наскоках, відзначався такими прекрасними рисами, як особиста мужність і звитяга, він був безстрашним флібустьєром і, що особливо приваблює, це бойове товариство і вірність, що зближує козака з вікінгом або тевтонським рицарем, братчиком Лівонською ордену мечоносців. Вони виявляли більше благородних рис, аніж поліські, російські чи українські дворяни та вельможі, які могли використати козаків для власних потреб, щоб