З 20 листопада 1894 року проводились заняття з фехтування, проводив їх Джулинський. В них брало участь 13 членів. Окрім того, займалися протипожежною справою, мандрівництвом, їздою на конях, стрільбою по цілі.

Був уладжений парадний сокільський стрій і сокільський прапор. Старшина "Сокола" отримала дозвіл на збирання добровільних внесків на будівництво власного дому. Для пізнання краю організовувались літні та зимові мандрівки в Карпати.

Від заснування українського гімнастичного товариства "Сокіл" у Львові почалася систематична праця над національною системою тіловиховання. Серед перших діячів руханки можна виділити Володимира Лаврівського, пропагандиста і агітатора, який підготував статут товариства "Сокіл" і переклав українською мовою книги з футболу й тенісу (завдяки йому змагання з них нидів спорту вже у 1900 р. проводились за існуючими правилами змагань); Василя Нагірного – першого голову товариства й ініціатора сокільської ідеї, Йосифа Коциловського – одною з перших зачинателів вправ, пізніше Перемишльського єпископа [8, 62-74].

Вже через рік кількість членів гімнастичного товариства "Сокіл" подвоїлася і досягла 240 осіб; між ними 4 члени – засновники, 215 дійсних членів і 21 допоміжний. У залі товариства проходили заняття з гімнастики та фехтування, відбувалися звіти й вечори танців. Делегати товариства брали участь у зльоті польських "Соколів" у Кракові в червні 1896 р. [8, 62-74]

Велике зацікавлення "Соколом" проявили студенти, ремісники, а особливо молода українська інтелігенція, яка була і його організатором, і активним учасником товариства. Вони та чимала кількість інших членів товариства пройшли добру школу фізичного та духовного виховання.

Активно поширювалася географія сокільської ідеї. Протягом першого десятиліття минулого століття весь галицький край було охоплено мережею сокільських товариств: в 1902 р. заснувалися сокільські товариства в Станіславові, Перемишлі, Коломиї, в 1903 – в Самборі, Чорткові, Тернополі, в 1904 р. – в Бучачі, Кутах, Бережанах, Золочеві, поступово знаходячи зацікавлених навіть серед найвіддаленіших околиць [8, 62-74].

Однією з особливостей сокільського руху в Галичині було велике поширення його серед селян. Сокільство в селі поєднувалось з протипожежною роботою, важливою тоді для сільських громад. У 1913 р. налічувалося понад 800 сокільських "Січей". Окрім руханкової та протипожежної ділянки роботи, в них проводилася культурна й просвітницька діяльність. 1914 року в усіх 974 сокільських товариствах і гніздах нараховувалося близько 70 тисяч членів.

Перш за все у львівському "Соколі" відкрились секції для старших і молодших учнів, відділи для гімназійної та ремісничої молоді, жіночі відділи. Почав діяти "Учительський кружок", серед іспитованих провідників якого – відомі в подальшому руханкові і спортові діячі: Степан Гандучок, Петро й Тарас Франко. Було організовано театральний, "Співацький кружок", спортові секції, сокільську бібліотеку, курси протипожежної справи [8, 62-74].

Виразником поширення сокільської ідеї, а також одним із факторів чималого поширення її стали сокільські та спортивні часописи. З вересня 1908 року почали виходити "Сокільські вісти". З 1910 р. сокільська організація почала видавати "Вісти з Запорожа" як місячник руханкових і протипожежних товариств сокільські журнали були й серед української еміграції за кордоном. Важливим аспектом діяльності "Сокола-Батька" була видавнича діяльність: товариство поширювало серед своїх гнізд підручники до руханки з пожежництва, статути, описи вправ, інші матеріали [8, 62-74].

Отже, маємо підстави стверджувати, що сокільський рух на початку XX ст. на західних землях України розвивався досить активно. Пояснення цьому треба шукати в ідейній основі сокільства та зацікавленості широкого українського громадянства в сокільській ідеї, оскільки збігалася з ідеями національного відродження та культурного розвитку народу і діяльність сокільських товариств сприяла цьому.

Ці народні ідеї виражалися в сокільських зльотах, перший з яких відбувся 6 квітня 1901 р. в залі польського "Сокола". Сокільські Здвиги відбулися: в Стрию (1907, 1909), в Тернополі (1910), в Станіславові (1911), перший крайовий Здвиг у Львові (1911), в Бережанах (1911), Калуші (1912), Жовкві (1912), Підгайцях (1912), Роздолі (1912), Снятині (1912), окружний здвиг у Львові (1913), Раві-Руській (1913), Одеську (1913), Білім Камені (1913). Найпам'ятнішим був II Крайовий Шевченківський Здвиг у Львові, що відбувся 28 червня 1914 р. за участі 12 тисяч учасників і товариства Українських Січових Стрільців [8, 62-74].

На цих Здвигах тисячі українських громадян і громадянок своєю участю довели, що вкладена праця не пішла на марно, що свідомі члени сокільської організації на заклик свого проводу стають під сокільський прапор.

В історії галицького сокільства початку XX ст. чимало яскравих сторінок пов'язано з діяльністю його керівників Альфреда Будзиновського (1871-1942) та Івана Боберського (1873-1947). Альфред Будзиновський головував у товаристві 1901-1908 рр. і був організатором сокільсько-січового руху й туризму в Галичині, автором статей на туристичну тему, порадника "Туристика" (1909) і підручника "Пожарник". А. Будзиновський організував руханії та протипожежні курси у Львові і в повітах, направляв інструкторів по всьому краю. А. Будзиновський організував у 1901 учительський гурток. З вересня 1901 р. провід цього гуртка перебрав проф. Іван Боберський, тодішній другий голова товариства "Сокіл" [8, ].

За період головування Альфреда Будзинського було створено Вищий Музичний Інститут у Львові, перші українські "Галантерейно-паперові Базари" у Львові, Станіславові й Стрию, "Українська Накладна Нот" та "Сокільський Театр" у Львові.

З утворенням сільських сокільських товариств українське гімнастичне товариство "Сокіл" набуло могутньої організації.

Особливого розмаху діяльності українською сокільства надав Іван Боберський. Діапазон діяльності цього штатного діяча в