Окрім придбання нерухомого майна (сокільського дому на вул. Руській, 20, у Львові; сокільських домів у Денисові, Станіславові, Коломиї, Жидачеві, Стриганцях; спортивних площ у Львові, Тернополі, Винниках, Станіславові), український "Сокіл" придбав і багато іншого майна своїм товариствам: велику кількість протипожежного приладдя, гімнастичних приладів, влаштування руханкових домівок, сотні прапорів, десятки власних оркестрів.

2.2. Січовий рух в Україні

5 травня 1900 р. д-р Кирило Трильовський заснував в селі Завади Снятинського повіту першу "Січ", руханково-пожарне (протипожежне) товариство. Ця дата є важливою історичною подією в житті українського народу, і її належить поставити на рівні з іншими славними датами нашої історії. Того ж дня несподівано пробудилась й ожила над Черемошем світла традиція Січової слави, загорілась, пригашена ворогами, іскра Січової ідеї та вибухнула ясним і могутнім полум'ям, яке освітило і привернуло до нового життя весь український народ [8, 62-74].

Нова Січ стала дитиною того самого Запорожа, що там, над Дніпром, в серці України, сотнями років стояло на сторожі волі та незалежності України. Заснування першої ''Січі" в Завалі – це початок славною січового руху, величного походу й енергійної праці тисячі новітніх запорожців, які, пов'язавши перервану нитку традиції, відродили гордий і сміливий дух Запорозької Січі.

Бойовий і товариський дух історичної Січі, січові звичаї, давні назви січових старшин (кошовий, осавул, писар, обозний та ін.), історичні козацькі та нові січові пісні, військовий порядок, демократичні принципи організації, товариська солідарність, гуманність і висока громадська мораль, культурна поведінка, боротьба проти пияцтва, праця над власною освітою, а понад усе – патріотичний обов'язок посвятити і пожертвувати для української справи, горде почуття приналежності до великої, культурної нації із славною історією та віра у власні сили – все це створювало зміст духовної і культурно-виховної мети "Січей". Вони виконали історичну місію національної школи, яку пройшли тисячі людей і нашої селянської молоді [8, 62-74].

Руханковий характер "Січей" і їх традиційний зв'язок із давнім січовим військом надавав їм вигляду військової організації, де проводилась військова муштра, марші, руханкові і протипожежні вправи, до чого зобов'язувала товариська дисципліна, послух обраній старшині. Символічні топірці означали зброю, а перевішана через плечі малинова стрічка з написом "Січі" даної місцевості була гордою відзнакою приналежності до великого січового братства. Гордо крокуючи, січові чоти й сотні з січовою піснею на устах десятки кілометрів йшли на своє Повітове або Крайове Січове Свято; оркестрами, прапорами викликали в українців почуття гордості, а в чужинців – пошану до нашого народу. А та чудова, життєрадісна й бадьора січова пісня, що її наш народ так щиро прийняв до свого серця, стала бойовою програмою та рушійною силою всього молодого українського покоління. "Гей, "Січ" іде, красен мак цвіте!.. Кому прикре наше діло, нам воно святе!.." – слова Івана Франка на честь Січової ідеї. Під впливом січового руху виховувалось усе молоде селянське покоління, зростала національна свідомість, зникали рештки рабської психології, що її століттями насаджували вороги українського народу, зростав новий тип українця, що віднайшов свою людську та національну гідність, своє місце у світі [8, 62-74].

Усіх "Січей" в Галичині разом з "Січами" на Буковині перед початком першої світової війни було понад 1000. Мали вони більш як сто тисяч членів, що для того часу було великою силою.

Від 1900 до осені 1910 р. центром січового руху було місто Коломия, тут знаходився і "Головний Січовий Комітет" (ГСК), головою якого був д-р Кирило Трильовський, а його дуже працьовитим секретарем – Іван Чупрей. Коли ж у 1910 р. д-р Трильовський переїхав до містечка Яблонова, то й там опинилася січова централя. В Коломиї д-р Трильовський видавав січові часописи і все це розходилося десятками тисяч примірників [8, 62-74].

1912 року засновано "Український Січовий Союз" на крайовому з'їзді "Січей" у Львові. Тоді й обрано Генеральну старшину (д-р Кирило Трильовський – генеральний отаман, Ярослав Веселовський – генеральний осавул, Микола Балицький – генеральний писар, Сидір Всенників – генеральний скарбник, Дмитро Катамай – генеральний обозний, Федір Калшюнич – генеральний чотар) [8, 62-74].

Коли ж 7 березня 1913 року Український Січовий Союз одержав від галицького намісництва затверджені статути першого товариства Українських Січових Стрільців, діяльність Українського Січового Союзу було поширено і на їх стрілецькі товариства: створено стрілецьку секцію на чолі з Дмитром Катамаєм [8, 62-74].

З'їзд "Січей" ухвалив мережу січової організації [8, 62-74]:

Український Січовий Союз – усі руханково-протипожежні товариства "Січ" і всі товариства "Українські Січові Стрільці" в Галичині, які виходили з того, що їх членами могли бути лише українці світського стану. Завданням Українського Січового Союзу було підтримувати одностайність в січовому й стрілецькому рухах, поширення, перевірка його.

Ці завдання Український Січовий Союз виконував за допомогою Січових З'їздів Крайової Січової Ради і Генеральної Січової Старшини.

1. Крайовий Січовий З'їзд – це збори делегатів усіх "Січей", Повітових Січових Рад і товариств "Українські Січові Стрільці" Галичини, за винятком Буковини, яка мала свій окремий "Союз Січей". Кожна "Січ" – Повітова Січова Старшина і