За словами В. І. Сергійчука [21], служба на "чайці" була важкою. Її екіпаж працював під сонцем, дощем, на вітрах, хвилях. Веслували переважно в три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного й фізичного напруження. В розбурханому морі човен потопав і виринав, і це викликало в членів екіпажу нудоту, біль та запаморочення голови, послаблення уваги, пам'яті, сонливість і збайдужіння, особливо в тих, хто не веслував, а сидів бездіяльно. Ці важкі морські обставини викликали також в'ялість, занепад сил і швидку втому, що робило веслування неповноякісним. Через це часто міняли залоги веслувальників. А ось коли стояла добра погода, екіпаж "чайки" піддавався дії втомлюючої монотонності довкілля: морської безмежності, постійно одних і тих же облич, шуму води та ритмічної праці весел. Тому перед походом проводили суворий відбір людей: козаків, неспроможних витримати службу на "чайці", не брали. З метою привчити, призвичаїти до труднощів служби в морські походи брали щоразу певну кількість молодих козаків.

У звиканні до морських походів головну роль відігравало плавання по Дніпру та його притоках на подолання порогів, завдяки чому козаки були знаменитими веслувальниками.

Найефективнішим способом боротьби "чайок" з турецькими кораблями був абордаж. Група "чайок", маневруючи, примушувала атакований корабель розпорошувати артилерійський вогонь. У хвилини, коли пушкарі готували гармати для наступних пострілів, "чайки" з блискавичною швидкістю підходили до корабля. Оскільки вибухівка з гармат, розставлених на палубі високих галер, летіла вище "чайок", не завдаючи їм шкоди, козаки відразу забиралися на палубу і вступали в бій.

Під час бою козаки вели вогонь з рушниць і пістолів, боролися шаблями, ножами і навіть кулаками. Відмінна фізична підготовка добре слугувала козакам у боротьбі з турецькими галерами. Адмірал Крей підкреслював, що туркам під час морського бою лише в рідкісних випадках вдавалося захопити козака в полон, та й то лише у відкритому морі, а не біля берегів, тому що козаки були великими майстрами плавати, а на березі їх було важко наздогнати.

З кожним роком такі походи ставали все масштабнішими і грізнішими, і "тепер козаки стали такими відважними, що не тільки при рівних силах, а й з двадцятьма чайками не бояться тридцяти галер падишаха..." [27, 111-112].

Сила і значення козацького флоту під керівництвом П. Сагайдачного настільки зросла, що друге десятиліття XVII століття стало періодом майже неподільного панування козаків на Чорному Морі.

У Запорозькій Січі виховання юнаків – майбутніх воїнів – було підпорядковане фізичному розвиткові та загартуванню. Про те, що козаки досить ефективно вміли використовувати оздоровчі сили природи та гігієнічні фактори для оздоровлення й загартування людей, говорить повідомлення про стан здоров'я учнів уставника школи ієромонаха Леоніда лікареві: "На надісланий запит оголошую: минулого жовтня місяця в школі січовій школярі три чоловіки... захворіли лихоманками... послабували по 5-7 днів і в різні дні померли". І далі: "Оскільки в школі одній не малолюдно і діти збираються з різних місць, в одному дворі й всі перебувають, почали хворіти на лихоманки й проноси... За порадою пана кошового, виїхав був я зі своїми школярами на луки на свіжу воду, де знаходився до листопада. Померлих поховав із повіддю, а з рештою повернувся. Усі здорові, окрім одного хлопчика... хворих більше немає".

На основі детального аналізу історичних документів та свідчень дослідників стає можливим, хоча б у головному, відтворити систему загартування запорозьких козаків.

Як відомо, козаки жили серед кипучої природи з чистим і свіжим повітрям. За давнім звичаєм, більшу частину року вони ходили в легкій одежі, без головних уборів, часто босими і з оголеним торсом, що давало добрий ефект під повітряних ванн.

Завдяки постійному перебуванню на повітрі організм козаків поступово пристосовувався до температури навколишнього середовища, нижчої під температури тіла. Завдяки дії повітря непомітно зникало збудження, поліпшувався сон, з'являвся бадьорий настрій; позитивно впливали повітряні ванни і на серцево-судинну систему, сприяючи нормалізації артеріального тиску та кращій роботі серця.

Велике значення для загартування козаків мав сон на свіжому повітрі. Це підвищувало стійкість організму до простудних захворювань верхніх дихальних шляхів.

Великого поширення серед запорожців набуло загартування водою. За словами Д. І. Яворницького: "Козаки вставали на ноги із сходом сонця, зразу ж умивалися холодною, джерельною або річковою водою" [35, 243]. Це ж підтверджує А. Ф. Кащенко: "Всі запорожці вставали до схід сонця і йшли на річку вмиватися або купатися" [9, 59].

Раціональним є те, що козаки приймали водні процедури рано-вранці, коли шкіра рівномірно зігріта, що забезпечує хорошу судинну реакцію.

Загартування водою, порівняно з повітрям, мало більший вплив. Це пояснюється тим, що холодна вода спочатку викликає звуження поверхневих кровоносних судин, що містяться в шкір та в підшкір'ї; у цей час кров з них переміщується в глибоке розміщені судини, з'являється "гусяча шкіра"; після цього серце починає працювати енергійніше, кровоносні судини шкіри розширюються, кров знову переміщується до шкіри, з'являється відчуття теплоти. Така своєрідна гімнастика, завдяки якій судини розширюються