З-поміж різноманітних фізичних вправ козаки нерідко віддавали перевагу плаванню. З одного боку, плавання носило прикладну спрямованість. Без уміння плавати було дуже важко, практично неможливо вижити в той час. З іншого боку, плавання – один з найефективніших способів загартування. Воно має велике оздоровче значення, зміцнює серцево-судинну, дихальну та м'язову системи, сприяє гармонійному розвиткові особистості.

Як зазначає А.Ф. Кащенко: "Купалися запорожці не тільки влітку, а й восени, а хто – так і всю зиму" [9, 59].

Так само, як і стародавні слов'яни, запорозькі козаки дуже високо цінували цілющі властивості сонячного проміння, і тому прагнули якомога більше часу перебувати під його дією.

Француз Н. де Бартеон, характеризуючи козаків, порівнював їх з індійцями: "...Засмаглі на сонці, як індійці..." [17, 98]. Відомий історик Й. Мюллер писав: "...Козаки являють собою дужих, загартованих на сонці людей..." [16, 133].

Під дією сонячного проміння в козаків підвищувався тонус центральної нервової системи, посилювалось потовиділення, знищувались мікроби й руйнувались отрути, які виробляють ці мікроби.

Потрібно також враховувати, що козаки жили на берегах річок, озер, ставків, де ультрафіолетових променів значно більше.

Таким чином, систематичне виконання фізичних вправ і ефективна система загартування виховали той тип козаків, які легко переносили спрагу, голод, спеку й холод та були надійними захисниками, як ми знаємо з історії, всього українського народу.

1.2. Фізична та військова досконалість козацької старшини

С. Герберштайн, визначний дипломат, у "Записках", які витримали в XVI ст. багато видань у швейцарському Базелі, пише про одного із перших організаторів козацтва і провідника українців Євстахія Дашкевича: "Муж дуже досвідчений у військовій штуці і славний визначною хоробрістю... він часто ставив перед великою небезпекою і самого царя московського, у котрого колись був у полоні. В той рік, коли ми були у Москві, він розтрощив москвинів завдяки незвичайним хитрощам". Є.Дашкевич усе своє життя, провів у походах. Хроніка сповіщає, що в Дашкевича не було ні дружини, ні дітей і, помираючи, він залишив усе майно монастирю, "як належало чоловіку лицарському" [24, 34-37].

Наприкінці XVI ст., а саме 1594 р. в Речі Посполитій вибухнуло повстання. Очолив його Северин Наливайко, що, за польськими джерелами, був "чоловіком видатної вроди й визначних здібностей..., до того ж знаменитий артилерист". Як стверджують історики, Наливайко кілька років пробув на Запоріжжі, був добре освічений, чудово володів, прекрасно стріляв із рушниці й гармати, тому й завоював прихильність багатоликого й суворого січового товариства. Наливайко пригадував, що "з молодих літ при багатьох козацьких гетьманах промишляв". Далекий від симпатій до Наливайка, польський хроніст Йоахим Бельський відзначав: "Це був гарний чолов'яга, до того ж особистість небуденна, – коли б він на добро застосовував те, що йому дав Бог, до того ж він був чудовим гармашем" [24, 34-37].

Як умілий та відважний воїн в Україні прославився Петро Конашевич Сагайдачний. Найбільшу шану й популярність здобув Сагайдачний завдяки своєму воєнному талантові й одчайдушній хоробрості. В молоді роки Сагайдачний брав участь у походах на Молдову 1600 р. й на Лівонію 1601 р., пройшовши воєнну школу під керівництвом Самійла Кішки. "Змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускати, з негодою боротися не покрівцями, а витривалістю, легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворогів і в небезпеці проявляти мужність" – так пише про Сагайдачного один із сучасників Петрицій [24, 34-37]. Яків Собеський, який особисто знав Петра Сагайдачного, так писав про нього: "І взагалі це був чоловік великого духа (інша редакція – сміливий розумом), який шукав небезпеки, легковажив життям, у бій ішов перший, відходив останній, усе меткий, усе діяльний (інша редакція) рука його ніколи не давала промаху. У таборі був сторожкий, мало спав (інша редакція – не полюбляв розпещеності) і не запивався як воно водилося в козаків. На нарадах був обережний і в усяких балачках маломовний" [24, 34-37]. "Петро Конашевич Сагайдачний був не простого походження, шляхетського, із Самбора; у справах лицарських муж зацний і добродій великий", "Сагайдачний –... у кмітливості лицарській примітний, до товариства військового доброзичливий, у чині козацькому з-поміж інших знаменитий, цнотах лицарських справний і бездоганно найперший" – так характеризують Сагайдачного літописці – польський Єрлич та малоросійський Величко [24, 34-37]. Сучасник козацького гетьмана Сакович у своєму творі, який був написаний на честь Сагайдачного, називаючи його "способний й прудкий до бою", рекомендує, що – "с того гетмана кождый рыцер нех ся учить" [24, 34-37].

Як відмінний воїн вславився гетьман Михайло Дорошенко. За характеристикою І.Крип'якевича "це був козак зі школи Сагайдачного, чоловік відважний, хоробрий, залюбки сам ходив у бої, добрий старшина й організатор". В одному з боїв, який відбувся 9 жовтня 1626 р. під Білою Церквою, реєстрові козацькі полки разом із польським військом погромили орду. Козаки, очолювані М.Дорошенком, здобули собі воєнне визнання за свою хоробрість, "Про самого Дорошенка оповідали, що він ішов у бій попереду війська, та як ударив на татар, то сімох убив списом, з одного так сильно пробив, що не було сили списа витягнути" [24, 34-37].

Збереглося чимало свідчень, які характеризують рівень ВФП та фізичний розвиток гетьмана Б.Хмельницького. Польський хроніст Пасторій свідчить, що Хмельницький "був здавна козаком, і в давніших війнах добув військовий досвід". Як ми вже зазначали, Хмельницький народився і зростав в умовах степового пограниччя, де