кількість повторень вправи. Збільшення кількості повторень сприяє підвищенню навантаження, але цим прийомом можна кори-стуватися, поки рівень підготовленості школяра невисокий. Зі збіль-шенням тренованості цей прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а вчитель дорожить кожною хвилиною;*

амплітуда виконання вправ. Рухи завжди складніше виконувати з повною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшен-ня. Наприклад, учні одержують завдання: у висі піднімати ноги впе-ред (для формування м'язів черевного пресу). Не всі діти відразу змо-жуть піднести ноги, і вчитель рекомендує їм зігнути ноги в колінах (зменшити амплітуду) до такого кута, коли виконання названої впра-ви стане можливим. Амплітуду, звичайно, можна і збільшувати;*

зміна ваги вантажу, який підіймає учень. Крім ваги різноманіт-них приладів (штанги, кулі, гантелі), вдаються до інших способів обтяження (за допомогою різноманітних мішечків, підв'язок) або зменшення "власної ваги". Останнього можна досягнути, зокрема, при підтягуванні через систему блоків;*

умови виконання вправ. Наприклад, біг по твердій доріжці чи піс-ку, вгору чи вниз дасть різне за величиною навантаження;*

опір партнера і самоопір. Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;*

швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу ви-конувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збіль-шує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швид-кісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і, як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою дія-льністю. Задля цього, зокрема, виконують повільні присідання;*

час виконання вправ. Учитель дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формуєть-ся витривалість, і через кілька занять школяр пробіжить за 5 хв біль-шу відстань;*

тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням наступного завдання;*

ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних варіантах);*

часткова зміна способу виконання вправ. Наприклад, силові впра-ви можна полегшити незначним махом;*

темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитив-но впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;*

вихідне положення. Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, підніма-ючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження в цих спро-бах буде різним.

Пам'ятайте: регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.

7. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків

з розвитку витривалості із дітьми молодшого дитячого віку

та стану здоров'я

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап (І-IV класи), освітній етап V-ІХ кла-си), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отри-мують необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами. Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або інші завдання, що відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних результатів.

Але розглянемо особливості змісту і методики проведення уроків на витривалість із дітьми молодшого шкільного віку.

Показовим у цьому плані є досвід роботи вчителя фізичної культури Одесь-кої СШ №31, заслуженого тренера України А. Цуніцького.

Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з декларо-ваного рівня будуть переводитись у площину практичної реалізації.

На початковому етапі (І-ІV класи) серед освітніх завдань великого зна-чення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей*, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відріз-няється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил осо-бистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.

Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особис-тості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефектив-ним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховува-ти в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і бігу різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'я-чами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: "класики" і скакалки, ігри з м'ячами, катання на вело-сипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:*

урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;*

надавати перевагу цілісному методу розучування;*

використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;*

не допускати великих перерв під час навчання;*

багаторазово використовувати різноманітні способи показу;*

практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконан-ням вправи дітьми;*

пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;*

не