Класичний приклад поєднання фізичного, психічного і духовного в лю-дині є система фізичних вправ йоги. Так, у системі йоги перша із восьми сходинок на шляху до вдосконалення особистості — це подолання егоїзму і випробовування учня на спосіб життя. На цій сходинці учень повинен дове-сти свою духовну готовність просуватися далі шляхом удосконалення. Отже, заняття варто розглядати і як тренування в обраному виді спорту, і як життєвий шлях людини, що передбачає досягнення фізичної та духовної досконалості. Цей певний спосіб життя Грунтується на невмирущих моральних цінностях, установках та ідеалах людини.

Йог не виконує вправ бездумно. Приймаючи певну позу, він твердо знає, для чого вона, і вірить, що за допомогою певної асани досягне бажаного результату.

У момент прийняття й утримання поз йог зосереджує увагу на певних м'я-зах, частинах тіла або внутрішніх органах. Для чого? Виявляється, знову ж таки, для посилення впливу фізичних вправ. Виконуючи вправи, йог прагне до розвитку саморегуляції, від якої залежить вміння управляти собою. Людина стає господарем власного тіла і поведінки, може впливати на м'язи і внутрішні органи, мобілізуючи психічні та фізичні ресурси організму.

Успішно застосовує елементи йоги на уроках учитель фізичної культури з Одеси Л. Латохіна. Вона прагне до того, щоби кожен урок фізичної культу-ри був наповнений активною роботою свідомості, думки і почуттів, усього людського єства [12].

2. Уроки фізичної культури повинні забезпечити безперервність (перма-нентність) процесу фізичного виховання.

Через те, що жоден рівень шкільного навчання не в змозі забезпечити знаннями й уміннями на все життя, то, тим більше, жоден рівень тренова-ності організму в шкільні роки не є "капіталом", який без подальшої систематичної праці буде приносити дивіденти у вигляді належного фізич-ного стану в майбутньому.

Сформований у двадцятих роках нашого століття принцип перманент-ного навчання і виховання, стосовно фізичного виховання означає, що процес активної участі у фізичній культурі не повинен закінчуватися чи переривати-ся на будь-якому етапі онтогенезу людини. Дефіцит фізичних навантажень на опорно-руховий апарат людини і зростання вільного часу, що притаманні

прогресу цивілізації, актуалізують значення цього принципу до рівня одного з визначальних факторів соціальної життєдіяльності людини

У шкільній практиці ідея перманентного фізичного виховання поля-гає в теоретичній, методичній та психологічній підготовці підростаючих поколінь до пожиттєвої участі у фізичній рекреації.

Відповідно до Ідеї безперервного навчання І виховання, сучасна педагогі-ка стоїть на позиції, що критерієм ефективності дидактично-виховного процесу є не стільки те, що учень робить у школі, а те, як буде жити по й закінченні. Стосовно фізичного виховання це означає пріоритет форму-вання в учнів системи цінностей, звичок І вмінь, що служать відновленню, підтриманню І примноженню здоров'я та краси тіла, з одночасним задово-ленням невідкладних потреб дітей

3 Кожен урок повинен бути тісно пов'язаний Із попередніми І наступни-ми, утворюючи систему уроків Вивчаючи новий матеріал, систематично повторюйте І закріплюйте раніше вивчене, готуйтесь до засвоєння наступно-го Пам'ятайте добре засвоєні вправи, збагачуючи руховий досвід учнів, систематично використовуються у фізичному вихованні та повсякденному житті дітей Така система забезпечується послідовним вирішенням низки вузьких навчальних завдань

4 Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів Учитель послідовно озброює їх уміннями І навичками навчальної роботи, прийомами самоосвіти, самооцінки І самоконтролю, домагається формування культури рухів, виховуючи тим самим потребу до систематичних занять фізичними вправами При цьому свідома робоча дисципліна передбачає широку Ініціативу І творчість дітей Уроки вчителів-новаторш — це колективна праця педагогів І учнів У багатьох Із них вихованці беруть участь навіть у побудові уроку, доборі засобів І методів Це І є вищим проявом дисципліни

Метою самовдосконалення як вищої форми навчально-виховної роботи є підготовка учнів до прийняття відповідальності за подальший розвиток після припинення виховних відносин у школі

Самонавчання І самовиховання у процесі занять фізичними вправами слу-жить не тільки формою підготовки до ролі суб'єкта (співтворця) власного розвитку в майбутньому, але й сприяє реалізації актуальних рухових потреб учнів, котрі не можуть бути цілком задоволені реальною кількістю уроків

Привчання до самовдосконалення вимагає формування відповідних суб'єк-тивних поглядів учнів І, водночас, забезпечення його необхідними вміннями І знаннями про методи праці над собою Формування суб'єктної позиції учня у процесі фізичного виховання відповідає принципу Іуманізацп навчально-виховного процесу, а забезпечення знаннями та спеціальними вміннями вимагає його Інтелектуалізації

Якщо раніше на заняттях фізичними вправами, які переслідували мету тре-нування тіла, знання учневі були не дуже потрібні (достатньо було, щоби ними володів учитель), то сьогодні для забезпечення зв'язку між навчанням І вихо-ванням під керівництвом учителя І самостійною рекреаційною активністю після закінчення школи (відповідно до теорії перманентності), актуальною є інте-лектуалізація цього процесу Водночас, Інтелектуалізація вже не може здійснюватися лише шляхом повідомлення учням Інформації у вигляді комен-тарів про значення вправ І їхній вплив на організм під час безпосереднього вивчення вправ Вона з новою силою ставить на порядок денний питання про підготовку І видання підручників та порадників (посібників) для учнів

З Інтелектуалізацією (в широкому й розумінні) як впливом на самоусвідом-лення учнем власних фізичних потреб І можливостей тісно пов'язане поняття гуманізації і демократизації процесу фізичного виховання Останні передбачають свідому участь учня в педагогічному процесі як його суб'єкта, співучасть у проектуванні цього процесу та співвідповідальність за його ре-зультати У цьому зв'язку можна сказати, що, не перестаючи бути біологічною категорією, людський організм стає одночасно суспільною категорією

Отже, гуманізація означає, що закони біологічного розвитку не