Окрім виробничої гімнастики літнім людям необхідно періодично робити паузи відпочинку по 3-5 хв. для цього потрібно сісти, відкинутись на спинку крісла, розслабитися, закрити очі.

Особливе значення для людей похилого віку при заняттях фізкультурою і любими видами рухової активності набувають контроль і самоконтроль. Вони повинні частіше, чим молоді, звертатися до лікаря, щоб визначити реакцію організму на виконування фізичні навантаження.

Ще фізична активність створює “запас міцності” мозку. В опублікованих результатах десятирічного дослідження старших чоловіків із Фінляндії, Італії та Нідерландів. Висновок вчених: інтенсивна фізична активність допомагає людям підтримувати їхні пізнавальні навички у старості. У дослідженні брали участь 293 чоловіків, які народилися між 1900 і 1920 роками. Вчені фіксували тривалість та інтенсивність фізичних навантажень: ходьби, катання на велосипеді, роботи в саду, занять спортом тощо. Через 10 років було проведено експертизу пізнавальних можливостей учасників дослідження. Здавалося, що у мужчин, які за цей же знизити фізичну активність, розумові навички в 2,6 – 3,6 рази слабші порівняно з діяльними людьми.

“Наше дослідження показало, що фізична активність в старості може підтримувати мозок у гідному стані”, – заявив Букджі ван Гель дер у Національного інституту охорони здоров’я і навколишнього середовища в Нідерландах.

2.2.5. Методика загартування.

Крім фізичних вправ для зміцнення і збереження здоров’я використовують загартовування – комплексну систему оздоровчих дій, які спрямовані на досягнення стійкості, не сприйняті організмом до шкідливих для здоров’я мете реологічним і іншим факторам.

Розрізняю наступні форми загартування:

сонячні і повітряні ванни;

водяні процедури (обливання, обтирання, душ, зимове плавання);

народні форми (ходіння босяком, використання бань).

Історія загартування відводить у глибину віків. Позитивну дію холодних і теплових дій відмічали ще в Древньому Римі і Єгипті, в Київській Русі. Однак наукові згадки дії засобів загартування на організм почало формуватися в XVI-XVIII ст., коли були проведені дослідження дії водяних, теплових і холодних процедур на хворий і здоровий організм (Подшибякин, 1986р.).

Оздоровчий ефект за гартувальних процедур пов’язаний з впливом їх на терморецепторів, тобто нервові закінчення, спеціальні сприймаючі зміни температури.

При недостатньо ефективній системі теплорегуляції можливі перехолодження або перегріви, які можуть привести до різних захворювань і навіть смерті. Через це основна задача загартування – вдосконалення системи теплорегуляції. Цього можна досягнути, враховувати як стан організму, так і особливості адаптації до холоду і тепла, а також основні принципи загартування:

Основні принципи загартування:

регулярність у проведенні за гартувальних процедур. При відсутності підкріплення вже вироблений умовний рефлекс зникає;

поступове збільшення тривалості і інтенсивності за гартувальних процедур;

врахування індивідуальних особливостей організму, стан здоров’я, сприйняття до дії за гартувальних факторів, їх витривалість;

комплексне використання фізичних факторів: холоду, тепла, опромінення (видимими ультрафіолетовими і інфрачервоними променями), механічної дії повітря, води;

виконання за гартувальних процедур на різному рівні теплопродукції організму для підвищення його активності як в спокої, так і при різній руховій активності людини;

досягнення оптимальної стійкості людини завдячується при загартуванні не тільки найбільш в’язких до дії фізичного агента частин тіла (стопів, шиї, області поясу), але і всього організму.

Виділяють 3 режими загартування – початковий, спеціальний. Початковий режим припускає використання слабших холодних або теплових процедур і повітряних ван, обтирань, обмивань. Оптимальний режим загартування допускає використання в широкому діапазоні засобів загартування. Спеціальний режим загартування призначений для визначених професій – водолазів, верхолазів, а також тих, хто займається зимовим плаванням. Допуск до його використання дозволяється тільки лікарською комісією.

В залежності від тепло відчуттів, які зв’язані також зі швидкістю руху повітря і його вологістю, повітряні ванни розділяють на:

теплі – вище 22 0С;

індиферентні – 21-22 0С;

прохолодні – 17-20 0С;

помірні холодні – 9-16 0С;

холодні – 0-8 0С;

Загартування водою в домашніх умовах при температурі повітря не менше 18-20 0С слід починати з обтирання вологою губкою або рушником. Обтирання проводиться протікання лімфа в лімфатичних і крові – в венозних судинах від периферії до центру. Спочатку обтирають верхню (кисті, передпліччя, плечі, шию, груди, впину), а потім – нижню частину тулуба.

При привиканні організму до охолодження завдяки обтиранню переходять до більш сильних холодових дій – обливанню, пізніше до більш сильної дії – водяним душем і ваннам.

В початковому режимі загартування початкова температура води складає 36 0С, тривалість – 2,5-3 хв., з послідуючим протягом місяця зниженням температури до 17 0С і скороченням тривалості до 30 с.

В оптимальному режимі початкова температура складає 16-17 0С , тривалість процедури 30 с. Протягом місяця температура знижується на 5 0С до 12 0С, а тривалість до 10 с.

Для спеціального загартування використовуються більш низькі температури протягом 10-20 с.

Методика контрастного душу. Після ранкової гігієнічної гімнастики слід використовувати душ температурою 36-38 0С протягом 30-40 с. Потім температуру знизити на 2-3 0С, а час її дій тривалість до 15-20 с. (тобто вдвічі). Черговість теплого і прохолодного душу повторюють 2-3 рази. Через 4-5 днів тривалість обмивань холодною водою збільшують вдвічі. Через 8-10 днів різницю температур збільшують на 3-4 0С. Поступово протягом 3-3,5 місяців різниця доводиться до 20-24 0С і вище. Після кожної процедури тіло витирають рушником.

Загартування організму в відкритих водоймах забезпечує розвиток стійкості до багаторазових охолоджень. Послідовність процедур після сонячних ван при температурі повітря 24-25 0С відбувається купання у водоймі з температурою води 20 0С протягом 30-40 с.

Після відновлення вихідної