Професійне самовиховання вчителя фізичного виховання

курсова робота з фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми. У наш час перед вчителем фізичної культури стоять завдання державної ваги: виховання соціальне активної підростаючої молоді, формування в учнів прагнення й уміння регулярно займатися самовихованням. До самовиховання закликали ще старогрецькі й староримські вчені й філософи (Сократ, Платон, Арістотель, Епіктет та ін.). Про нього багато писалось і говорилось в середньовіччі.

Видатний український учений та державний діяч Я.Чепіга (1914) писав: "Навкруги б'є джерелом національне життя, кипить і хвилюється національне море, і вчитель не може бути холодним і не чуйним, стояти осторонь від усього цього, ніби він не для народу". Далі він зазначав, що для нього один шлях: самовиховання вчителя. Самовиховання – усвідомлювана діяльність людини, спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення в себе позитивних якостей, звичок і подолання негативних. А воно можливе за наявності в індивіда здатності аналізувати свої дії й вчинки, ставити перед собою певні цілі, що відповідають вимогам суспільства.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади педагогіки.

Предмет дослідження – професійне самовиховання вчителя фізичного виховання.

Метою курсової роботи є дослідження важливості професійного самовиховання для вчителі фізичної культури.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення проблеми професійного самовиховання вчителя фізичного виховання

У психолого-педагогічній літературі поняття "самовиховання" тлумачиться по-різному. Окремі автори ототожнюють його з самостійністю, більш розширено тлумачать поняття "самовиховання". Часто під самовихованням розуміють саморегулювання людиною своєї діяльності.

В.Є.Гурман пише: "Самовиховання передбачає свідоме прагнення стати кращим, досягнути певної межі. Але самозміна здійснюється і незалежно від волі людини, оскільки люди змінюються в процесі діяльності" [8, 126].

Положення про те, що не всяка діяльність, яка спричиняє зміну особистості, є самовиховання, знаходить своє підтвердження в дослідженнях О.М.Леонтьєва. Згідно його теорії, конкретною діяльністю можна назвати не будь-які процеси, які дають адекватний їй кінцевий результат, а тільки ті, які характеризують психо-логічно спрямований даний процес в цілому (його предмет), завжди співпадає з тим об'єктивним, що спонукає до даної діяльності, тобто мотивом" [7, 200].

У загальному вигляді самовиховання – це усвідомлене керування саморозвитком особистості, в якому в інтересах суспільства і самої особистості планомірно формуються якості, властивості, сили і здібності людини, причому функції вихователя поступово передаються вихованцю (О.І.Кочетов, 1990).

Інше тлумачення самовиховання дають О.Г.Ковальов і О.О.Бодальов (1958), які пишуть: "Самовиховання – це свідома, планомірна, систематична робота над собою з метою удосконалення або формування нових якостей своєї особистості, необхідних для плідної діяльності в теперішньому і майбутньому" [7, 201].

В цьому тлумаченні підкреслюється цілеспрямований характер самовиховання. Звичайно, це досить важливо для правильного відбиття суті даного процесу. Однак О.Г.Ковальов вводить в поняття "самовиховання" ряд другорядних ознак. Так, на його думку, самовиховання повинно включати систематичну й планомірну роботу над собою, тому його визначення є не точним.

Відомо, що самовиховання далеко не завжди має систематичний характер і здійснюється за заздалегідь встановленим планом. Це залежить від ряду причин. Серед них важливіші:

1. Характер діяльності особистості по вихованню будь-яких якостей або – подолання тих або інших недоліків в багатьох випадках визначається навколишніми умовами.

2. Характер самовиховання залежить від внутрішнього світу самої особистості.

3. Характер самовиховання залежить в певній мірі і від специфіки його завдань (мети) [7, 202].

Сказане дає змогу зробити висновок: самовиховання – це цілеспрямована діяльність людини по удосконаленню своєї особистості. Л.І.Рувінський [12] вважає недостатньо повним визначення поняття "самовиховання" тільки як діяльність по самовдосконаленню.

Деякі автори не враховують того, що самовиховання має позитивну оцінку перш за все в свідомості самої людини. Так, на думку А.Я.Арета (1961), "самовиховання – це розвиток в людини або колективу своїх позитивних і подолання негативних якостей" [7, 202]. Але самооцінка не завжди співпадає з об'єктивним значенням формуючих якостей, й інколи виявляється, що саме ті риси, які людина виховує в собі як позитивні, можуть сприйматися оточуючими як негативні. З цього приводу О.І.Кочетов вважає, що у випадку негативного характеру саморозвитку має місце "саморозкладання", самознищення особистості, а не самовиховання.

Важливо враховувати, що самовиховання, як і виховання, має соціальну спрямованість і в різних суспільних умовах може набувати позитивного або негативного змісту.

Г.М.Ситін (1993) пише: "Самовиховання – це свідома вольова діяльність. Вирішальне значення у самовихованні є здатність людини до вольових зусиль".

Самовиховання – це діяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості (Є.П.Ільїн, 1987). Далі автор вважає, що воно поруч із наслідуванням і самоосвітою, є (або, принаймні, повинно бути) одним із шляхів самовдосконалення. Але для цього необхідно знати, що треба вдосконалювати.

Обмеження поняття "самовиховання" ознаками систематичності, планомірності може призвести до помилкового висновку про те, що воно властиве тільки дорослим і недоступне дітям.

Враховуючи сказане, Л.І.Рувінський, А.Я.Арет дають таке визначення поняття самовиховання: самовиховання – це діяльність людини з метою зміни своєї особистості. На думку авторів, таке визначення найбільш ємне, дозволяє повніше враховувати наявність цього явища у дітей шкільного віку [12].

Отже, найчастіше під самовихованням розуміють діяльність людини з метою зміни своєї особистості. Звичайно, ця діяльність може бути плановою й систематичною, але може бути й епізодичною. Епізодичність має місце тоді, коли людина поставила мету розвинути у себе якусь рису, яку вона вважає позитивною, але не має програми її