самовиховання перед студентом стоять такі завдання:
Збагатити коло своїх естетичних уявлень і понять. А це вимагає розвитку відповідних психічних пізнавальних процесів: мислення, уяви, сприймання тощо. Розвивати у себе зорове й слухове сприймання і відчуття, без яких людина не може відчувати зримої краси, форми, кольору, краси звуків, їх гармонії. На цьому етапі студенту необхідні знання про естетичне вдосконалення, про засоби і можливості самовиховання естетичних якостей.
Самовиховувати естетичні почуття і переживання. Сюди відноситься: необхідність формування потреб й здібностей емоційно реагувати на естетичні об'єкти, формувати в собі бажання бачити навколишній світ красивим.
Формувати в собі естетичні уміння і навички, готовність завжди діяти красиво. Це означає розвивати в собі творчі схильності в галузі фізичного виховання та спорту, накопичення досвіду творчої педагогічної діяльності, пропаганди прекрасного словом, працею, особистісним прикладом тощо.
За своїм становищем в суспільстві вчитель має володіти високою естетичною культурою. Його професійний обов'язок цілеспрямовано формувати естетичну культуру в учнів на уроках фізичної культури і водночас розвивати її у собі самому.
В формуванні естетичної культури майбутнього вчителя фізичної культури велику роль відіграють мистецтво і література, кіно і телебачення. На жаль, 54,3% студентів-чорнобильців рідко звертаються до класичної літератури, студенти із чистих територій – відповідно 51,1%. Під час бесід виявилось також, що переважна більшість студентів-чорнобильців віддають перевагу телебаченню (особливо західним телесеріалам). Крім того, студенти вважають, що "бойовики" не сприяють формуванню естетичної культури (76,7%), адже мистецтво формує лише того, хто свідомо використовує його і для насолоди, і для саморозвитку.
Вчитель фізичної культури має розумітися на музиці, образотворчому мистецтві, літературі, рухах і формах, відрізняючи їх від всього неестетичного й вульгарного.
Педагогічний досвід засвідчує, що керування естетичним самовихованням студентів треба в процесі всієї навчально-виховної роботи: студентам необхідно постійно повторювати про те, що не лише загальні здібності людини розвиваються, розвиваються й естетичні здібності.
Особливо важливими в цьому плані є контакти студентів з природою. Краса лісів і полів, озер і річок є джерелом багатьох естетичних почуттів. Так, в туристичних походах необхідно вчити студентів звертати увагу на красу квітів, лісів, ранішніх і вечірніх пейзажів. Інакше кажучи, треба студентів вчити спостерігати живу природу.
При проведенні бесід з студентами про мистецтво, про красу художніх творів, красу рухів слід акцентувати приклади про наполегливу працю над собою людей, які створили великі духовні цінності.
Все в людині повинно бути прекрасним – її зовнішній і внутрішній світ, почуття і помисли. Згідно з цим формування гармонії емоційного й інтелектуального передбачає, з одного боку, виховання у студентів здатності тонко відчувати й розуміти красу в природі, людських стосунках та мистецтві, а з другого – уміння створювати й стверджувати красу рухів, праці, відносин людей, навчання й творчості.
Висновки
Отже, при організації самовиховання студентів необхідно дотримуватися таких правил: програма по самовихованню повинна бути конкретною й логічною; нові самообов'язки можуть бути прийняті тільки після виконання попередніх; робота над собою повинна регулярно контролюватися студентським колективом і викладачами.
Програма самовиховання має розкривати зміст і засоби його реалізації, тобто визначити, що і як виховувати (наприклад, формувати морально-вольові якості).
Педагогічний досвід показує, що самовиховання є найбільш ефективним, якщо суворо дотримуватися етапів його організації.
Перший етап – допомогти студентам правильно оцінити недоліки розвитку вольових, фізичних, моральних, етичних якостей, які заважають успішно вчитися;
захопити ідеєю самовиховання;
вияснити перспективи;
актуалізувати діючі мотиви й інтерес.
На цьому етапі необхідно виявити структуру мотивів й інтересів студентів до навчальної діяльності.
Другий етап – організувати практичну діяльність студентів із самовиховання. Цей етап здійснюється за допомогою таких прийомів:
письмові обов'язки – добровільне завдання самому собі;
усний самозвіт – ретроспективний погляд на свою поведінку, свої вчинки за певний час. Це підвищує відповідальність за взяті обов'язки, привчає віддавати звіт собі та іншим у своїх діях і вчинках, у вияві моральних, вольових, фізичних якостей, служить обміну досвідом;
письмовий самоаналіз після закінчення терміну самообов'язку. Він вчить розкривати причини своїх успіхів і невдач, розвивати самосвідомість і сприяє самопізнанню. На основі самоаналізу беруться нові обов'язки;
самоконтроль у вигляді щоденника. Він є добрим засобом самовиховання, обліку й аналізу самостійної роботи, навчання, поведінки, а також звіту перед самим собою. Крім того, він відіграє роль внутрішнього регулятора. На жаль, мало хто із студентів веде його (11,1 %). А між тим щоденники вели великі мислителі. Згадаймо римського філософа Епикета, педагога К.Д.Ушинського, письменника Л.М.Толстого і багато інших;
самооцінка. Вона розкриває здатність оцінювати себе з точки зору динаміки якостей, властивостей; розвиває вміння дивитися на себе збоку; допомагає виробити об'єктивні критерії своїх вчинків, що дозволяє попередити переоцінку або недооцінку своїх фізичних, фізіологічних і психологічних можливостей. Як наслідок підвищується вимогливість і самокритичність до себе. Все це є чудовим фунтом для викладача, якому треба використати самооцінку студента і допомогти йому здійснити його бажання.
Третій етап – формування потреби в самостійній роботі над собою. Як наслідок – відпадає необхідність у зовнішньому контролі.
Отже, невід'ємною рисою самовиховання є реальна людська діяльність. Дійовий характер вступає у взаємодію з зовнішніми умовами, сприяє певній зміні особистості. Відомо, що зміна особистості може бути викликана будь-якою взаємодією, вплив якої на особистість має універсальний характер. У відповідності з цим людина, взаємодіючи з зовнішнім середовищем, змінює тією чи іншою мірою свою особистість. Усяка зміна тотожна самовихованню, тому необхідно при самовихованні спеціально виділити цілеспрямований характер даного процесу, умисно ставити мету змінити себе.
Таким чином, під самовихованням розуміємо діяльність людини з метою змінити свою особистість. До речі, це свідома, цілеспрямована самозміна