необхідно враховувати характер почуттів, що виникають. Йдеться про образу, заздрість, самолюбство, гнів, які можуть призвести до необ'єктивних оцінок. Цей прийом, використовується людиною, коли їй потрібно утвердитися в правомірності своїх вчинків, обґрунтувати правомірність прийняття того чи іншого рішення, пізнати свої можливості. Необхідність цього прийому постає тому, що на шляху досягнення мети людина зустрічається з труднощами, сумнівається в правильності обраного шляху й здобутим успіхом. Як наслідок вона може розгубитися, повірити в безцільність задуманого. В цьому випадку вона повинна використовувати додаткову аргументацію, яка б довела їй, що розгубленість і втрата віри в успіх необґрунтовані. Внутрішні сумніви чи розбіжності допомогли подолати і прийом зіставлення доказів.
Рис. . Класифікація прийомів самовиховання [7, 205]
На основі аналізу фактів і завдяки суворим логічним доводам студент може виробити свідому установку – серйозно взятися за подальший саморозвиток, зміну самосвідомості, власної поведінки. Все це потребує активної, а інколи й нелегкої розумової роботи, своєрідної дискусії з самим собою. Для самопереконання студент повинен володіти достатньою інформацією про те, в чому хоче переконати себе, достатніми реальними здібностями аналізу, зіставлень, узагальнень, синтезу. Іншими словами, основними розумовими операціями. Вважаємо, що самопереконання – це вищий, найбільш важкий, але найрадикальніший засіб саморегуляції психічних станів і реалізується він у розмові з самим собою або з іншими. Формою самопереконання є мова внутрішня й зовнішня, усна та письмова, діалогічна й монологічна. Практика показує, що чим вищий інтелект студента, тим сильніші його можливості.
Задумкою В.М.Бехтерева, навіювання тим відрізняється від переконання, що входить у свідомість людини не з парадного входу, а ні з заднього ґанку, минувши вартового. Причому самопереконання завжди здійснюється при високоактивному стані кори головного мозку.
Самосхвалення передбачає надання собі упевненості. Це один із засобів оптимізації психічного стану, настрою впевненості. Коли виникають сумніви, то корисно згадати інших людей, які в схожій ситуації виходили переможцями над собою, а відтак схвалити себе надією, що "раз мій товариш зміг перебороти цю перешкоду, то і я також зможу" [7, 206].
Психічний вплив людини на саму себе, внаслідок чого у неї виникають різні психічні й соматичні стани, то самонавіювання, властиве всім людям. Воно – цілеспрямований процес з метою самовиховання, вироблення у себе нових установок, психічних станів шляхом повторення словесних формул чи виклику яскравих уявлень і на основі глибокої впевненості в досягненні потрібного результату.
Самонавіювання – це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психічний стан. Воно ґрунтується на слові як подразнику, носію думки, почуття й волі. Одне слово, в ролі інструмента при самонавіюванні завжди є слово. Зазначимо, що при самонавіюванні важливим є розуміння тільки змісту слова, смислу фраз без її аргументації (наприклад, чого саме вони, а не інші, чого вони тощо), людина користується смислом певного слова, не вимагаючи доказів.
Одним з важливих завдань самонавіювання – спонукати себе щось зробити або не зробити, щось переживати або не переживати. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення.
Самонавіювання сприймається людиною як обов'язок, як безсумнівний факт, як щось само собою зрозуміле або нерідко неусвідомлене, що реалізується прямо в дії. Це наполягання, наказ, вимога, просьба. При цьому велике значення має його емоційне оформлення, бо діє на емоційну сферу.
Варто зазначити, що при самонавіюванні віра в себе, в обрані засоби і доцільність дій мусить бути твердою з самого початку, при цьому неважливо, що віра ця може бути сліпою.
Самонавіювання – один з загадкових феноменів психіки людини. Його значення в життєдіяльності важко виміряти. Від нього залежить в багатьох випадках початок будь-якої справи. Медики стверджують, що самонавіювання може спровокувати хворобу або, навпаки, стати добрими ліками. Більше того, самонавіювання людина може вбити себе. Таких фактів у методичній літературі приведено досить багато. Самонавіювання може впливати і на регуляторні механізми будь-якого рівня керування організмом аж до клітинного. І, звичайно ж, воно є могутнім важелем керування своїм психічним станом.
Самонавіювання пов'язане з концентрацією уваги на мовних формулах, за допомогою яких людина навіює собі бажане (наприклад, я повинен бути витриманим, я витриманий тощо) і здійснюється шляхом багаторазового повторення слів чи певних мовних фраз. При цілеспрямованому самонавіюванні вони повинні бути заздалегідь підготовлені й чітко сформульовані. При цьому слід враховувати ряд правил: формули тексту повинні ясно і точно відображати мету самонавіювання; фрази повинні бути лаконічними; смисл цих фраз має бути тільки стверджувальним, ніяких "не" використовувати не можна. Крім того, мовні формулювання можуть бути різноманітними, вибір їх завжди ситуаційний та індивідуально своєрідний. Самонавіювання найбільш дійове при зниженні тонусу кори головного мозку, його краще всього здійснювати в напівсонному стані, перед сном і після пробудження або в стані релаксації. Успіх самонавіювання досягається при умові, якщо особистість здібна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання.
Мовні формулювання повинні вимовлятися від свого імені, в стверджувальній формі, теперішньому часі.
Самонавіювання ніколи не повинно відміняти об'єктивну оцінку реального стану справ. В цьому може допомагати такий засіб самовиховання, який дається на рівні свідомості, тобто самонаказ. Самонавіювання й самонаказ допомагають людині керувати собою і здійснювати певну дію в сфері свідомого чи без-свідомого. Дієвість цих засобів особливо підвищується, до речі, коли є спеціальна вказівка на керування собою, на виконання особистісних правил, є самообов'язок, спрямування на вольову поведінку.
Самонавіювання може бути застосоване в процесі самовиховання певних " якостей