з метою запобігання небажаних дій та вчинків.
Самоконтроль передбачає регуляцією людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтрою полягає як у попередженні, так і виправленні допущених помилкових дій чи операцій. Завдяки коригуючій функції самоконтролю людина спроможна реалізувати намічений план діяльності.
Самоконтроль як властивість особистості пов'язаний із самовимогливістю, ступенем розвитку почуття відповідальності за власні дії та вчинки, з потребою враховувати інтереси інших. Це, власне, один з найважливіших засобів розумового та морального самоудосконалення людини. Він може бути довільний і мимовільний. Предметом самоконтролю може бути не тільки програма діяльності, а й сам процес самоконтролю. Він забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самовдосконалення.
Сприятливою умовою підвищення ефективності самоконтролю є розуміння того, що саме певна людина є об'єктом власного контролю, що вона використовує самоконтроль з метою поліпшення себе. Це спонукає її вдаватися до самозвіту. Усвідомлення самоконтролю як засобу самовиховання сприяє його цілеспрямованому удосконаленню, подальшому підвищенню його коригуючої і стабілізуючої ролі. Однак самоконтроль – це тільки ланка в процесі самовиховання. Він може дати позитивні результати лише при взаємодії з іншими виховними засобами.
До самоспостережень і самоконтролю викладачів вищих навчальних закладів залучають студентів в повсякденній роботі з ними. Як ілюстративний матеріал – життя відомих людей, які самостійною працею досягли високого рівня інтелектуального й морального удосконалення.
Самопізнання відіграє важливу роль в організації самовиховання. Однак воно при цьому є лише передумовою. Звичайно, для самовиховання гармонійної особистості майбутнього вчителя необхідні вольові зусилля. Не секрет, що ті, хто досягнув високих результатів в праці, моральному, ідейному, естетичному вихованні, інтелектуальному й фізичному розвитку, напружували волю, переборювали багато перешкод, стримували себе від безцільних вчинків. "Воля, – писав І.М.Сєченов, – це діяльна частина розуму й морального почуття" [7, 211].
В цьому визначенні акцентовано єдність розуму, морального почуття й діяльності людини. Якщо діяльність не освітлюється розумом і моральними почуттями, вона може призвести до наслідків, не бажаних для суспільства й самої особистості. Відсутність морального почуття або недостатній його розвиток робить людину нездатною перетворювати правильні думки, судження в реальну дійсність або запобігати діям, що не відповідають вимогам суспільного й особистого розвитку.
Самопорівняння – це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні се-бе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре і все те, чого не вистачає.
Самовправи – це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні і побороти негативні звички.
Самозобов'язання – це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Воно визначається умовами життя і обов'язками людини. Самозобов'язання виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.
Самопримушування – це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.
Самозвіт – це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності й вчинків. Він тісно пов'язаний з самоаналізом. Самозвіт підрозділяється на поточний і підсумковий. Він може проявлятись у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.
Самозаохочення – це усвідомлення своїх успіхів. Воно викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особистості, досягнуті в процесі самовиховання.
Самопокарання – усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою. Воно викликає негативні емоції, які спонукають людину до намагань не повторити негативних дій. Отже, емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої регуляції активності людини.
Розділ 3. Управління самовихованням
Керівництво самовихованням є системою навчально-виховних, організаційних і методичних прийомів, спрямованих на забезпечення систематичного, цілеспрямованого, планомірного впливу на свідомість та поведінку студента. Воно включає такі заходи:
підтримання й стабілізація мотиваційних установок на постійне вдосконалення;
надання допомоги в розробці програми-плану самовиховання;
стимулювання діяльності студентів з самовиховання;
надання допомоги в оволодінні методикою самовиховання і створення для цього необхідних умов;
надання допомоги в самооцінці й у визначенні перспективи подальшого саморозвитку.
Для здійснення будь-яких дій в будь-якій галузі, а відтак і в самовихованні, потрібна воля, організованість. А як же бути, якщо їх не вистачає?
В цьому випадку пропонуємо студентам – майбутнім вчителям фізичної культури скористатися деякими методами впливу на себе. Серед них:
а) спонукання себе до осмисленої діяльності;
б) оволодіння собою в момент розслаблення, апатії;
в) недопустимість вчинків, шкідливих суспільству;
г) ствердження себе в стані, який заперечує недовіру в своїх силах, здібностях;
д) переключення себе з бездіяльного стану, який несе негативні наслідки, на діяльність, корисну для суспільства й самого себе [7, 212].
Всі ці прийоми й методи в процесі самовиховання використовуються в тісному взаємозв'язку. Але при формуванні певних рис, компонентів особистості, для вироблення потрібних якостей одні методи відіграють головну роль, інші – другорядну. Так, при інтелектуальному розвитку, накопиченні знань особливу роль відіграють такі методи, як самопримушування, самообов'язок, самонаказ, самовправи, самозвіт, самозаохочення, самопокарання, самонагадування, самоповедінка, самоуправління. У моральному самовихованні найбільш важливі методи – самоволодіння, самопідкорення, самозасудження, самопокарання, самозаохочення тощо.
Нагадаємо, що використання певних методів визначається індивідуальними психофізіологічними особливостями студентів, цільовою установкою самовиховання, ступенем вихованості, фізичним і психічним розвитком, типом нервової системи, інтелектом тощо.
Крім того, студент мусить бути переконаним, що волю можна виховувати, що самовиховання – це реальна сила, що вона дає глибоке задоволення, оскільки вся подальша життєдіяльність стає більш активною, цілеспрямованою. Для роботи над собою рекомендується певна система самовиховання. До неї входить виховання в собі якостей, потрібних студенту як особистості, здатної підготуватися до виконання своєї великої ролі в нашій незалежній державі. Важливою складовою частиною цієї системи є самостійна робота над циклом психолого-педагогічних дисциплін.
Досвід показує, що успіх самовиховання в багатьох випадках залежить від того, ради