формуванні особистості (виконує функції головні й допоміжні).
Отже, самовиховання – це тривалий і безперервний процес, який вимагає постійного самоконтролю. Душевні лінощі, слабка воля є серйозними перешкодами для самовиховання особистості.
Відомо, що виховання може здійснюватися як в соціальне позитивному, так і в соціальне негативному напрямку. Тому надзвичайно важливо знати спрямованість самовиховання й формувати його суспільну спрямованість. Іншими словами, самовиховання означає усвідомлену, систематичну, цілеспрямовану роботу школярів над собою по формуванню у себе суспільне важливих якостей особистості, переборювати недоліки поведінки, негативні риси.
Важливо, щоб самовиховання не протистояло шкільному вихованню, а доповнювало його. Мета самовиховання не повинна бути спрямована на виділення з колективу, піднесення над ним. Навпаки, самовиховання школяра має стати його бажанням краще виконувати свій обов'язок, стати гідним членом колективу. Це стосується і самовиховання за допомогою фізичної культури.
Правильністю самовиховання має керувати вчитель, дорослий, педагогічний колектив школи. Досвід свідчить, що учні часто помиляються в змісті самовиховання. А це пов'язано з тим, що переважна більшість учнів не завжди правильно розуміє і оцінює певні людські риси. Так, наприклад, вони позитивно цінують упертість і примхи, негативно – скромність, чуйність тощо, що не може не викликати подиву. Може помилятися той чи інший учень і у виборі прийомів та засобів самовиховання.
Самовиховання може мати і суспільну спрямованість. Так, учень виховує в собі жорстокість, щоб здаватися в очах ровесників і товаришів із своєї компанії сміливим, стає цинічним, щоб показати незалежність своїх суджень і, звичайно, "свободу" від норм суспільної моралі. Тому основні завдання вчителя фізичної культури по керівництву самовихованням школярів такі:
1. Збудити (або підтримати) прагнення учня розвивати в собі позитивні риси особистості і позбавитися від негативних. Якщо такого прагнення немає, не треба чекати, поки воно виникне само собою. У такому випадку вчитель має пояснити учневі, що людина сама формує свій характер, розповісти, як інші позбавились таких недоліків.
Позитивним чинником при цьому може стати для школяра ідеал тієї людини, яку він вважає еталоном поведінки. Це може бути конкретна людина або літературний герой. Ідеалом може стати і сучасний спортсмен, якого школяр міг бачити на змаганнях. Звичайно, здібність людини захоплюватися ідеалом додає їй духовних і фізичних сил у складних життєвих ситуаціях, допомагає переборювати труднощі.
2. Формування в школяра високого рівня самосвідомості, завдяки якому виявляється в нього можливість самопізнання, здібність аналізувати свою поведінку, дивитись на себе збоку, контролювати дії, керувати своїми емоціями, вчинками тощо. Відомо, що самосвідомість пов'язана з віковими особливостями учня.
3. Допомогти учневі скласти програму самовиховання. Практика показує, що самовиховання, спрямоване на переборювання недоліків, здійснюється успішно лише при наявності програми самовиховання. Зародженням її є самовиправлення вчинків учнів. Так, діти молодшого шкільного віку обіцяють собі виправитися, здійснювати такі моральні вчинки, щоб стати "добрими", чуйними тощо. Учні середнього шкільного віку намічають програму самовиховання на основі інформації з оточуючого життя, літературних джерел. Вона складається з ряду обов'язків перед самим собою: формувати вольові якості (наприклад, сміливість, наполегливість, самостійність та ін.).
Підлітки в програму самовиховання включають ті якості, які найбільш актуальні для них у певний час. Локальний характер програми самовиховання посилюється тими обставинами, що підлітки часто звертають увагу на зовнішній бік поведінки героїв.
Вольові вчинки, переживання героїв, мотиви їх поведінки часто ними не враховуються. Ця обставина обмежує програму самовиховання.
Тут зауважимо, що при будь-якій активності самовиховання звертається увага насамперед на виховання вольових якостей. Виховання може не лише активізувати або загальмувати самовиховання волі, а й надати процесові те чи інше моральне спрямування, визначити її результативність.
Щоденники відомих людей містять відомості про те, що їх автори "оформляли" самообов'язки і особисті правила самовиховання письмово, розглядали його як засіб стимулювання самовиховання.
Програми самовиховання можуть бути розраховані на короткий і тривалий час. Треба, щоб вони не були перевантажені дріб'язковими самообов'язками, тому що, розпорошуючись, учень не в силі буде повністю виконувати задумане. А нездійснення самообов'язку призводить до втрати інтересу.
Оптимальна програма самовиховання повинна відповідати таким вимогам:
складатися з трьох – п'яти самообов'язків;
завдання повинні бути досить складними і розрахованими на тривалий період;
повинні бути продумані прийоми реалізації наміченого;
нові зобов'язання повинні прийматися лише після виконання раніше взятих;
нереалізовані зобов'язання мусять включатися в нову програму самовиховання, причому учень повинен добитися їх обов'язкового виконання;
завдання мають бути посильними, але не надто легкими;
зобов'язання повинні відбивати не тільки вікові, а й індивідуальні особливості учнів.
4. Вказати розумні шляхи й прийоми самовиховання. Наприклад, при необхідності вироблення терпіння вчитель повинен порадити учневі виконати фізичну вправу тоді, коли учень втомлений. Отже, керівництво самовихованням є системою навчально-виховних, організаційних і методичних заходів, спрямованих на забезпечення цілеспрямованого, систематичного впливу на свідомість і поведінку школяра. Воно включає ряд питань з організації самовиховання учнів з боку вчителя фізичної культури:
Всебічне і систематичне вивчення учнів, виявлення знань і розуміння завдань, суті й методів самовиховання.
Формування в учнів мотиваційних установок на систематичне самовдосконалення.
Надання учням допомоги в організації і розробці плану самовиховання, допомоги в оволодінні методикою самовиховання й створення необхідних умов.
Надання допомоги школяреві в самооцінці й визначенні перспектив подальшого саморозвитку.
Складання плану самовиховання треба проводити з великим педагогічним тактом.
Стежити за зміною особистості учня в цілому під впливом самовиховання.
Збудити в учнів бажання займатися самовихованням і брати не себе певні обов'язки.
Уникати авторитарного ставлення до дітей. Отже, самовиховання – складний процес, який включає в себе ряд компонентів, що проходять певні стадії розвитку, включають свідомість і волю. Крім того, самовиховання – це не захід, не графік,