Вище відмічалося, що самовиховання є наслідком і умовою ефективності навчального виховного процесу у вищому навчальному закладі. Звичайно, майбутній вчитель фізичної культури повинен вміти не тільки вдосконалювати свою особистість, а й підготуватися до організації й керівництва процесом самовиховання школярів.

Студентський вік характеризується соціальною зрілістю, підготовкою до нової соціальної ролі в суспільстві. Відбувається подальше, інтенсивне засвоєння соціальних норм, суспільних ціннісних орієнтацій, формування самосвідомості. Цей вік – вирішальний у становленні людини як особистості.

Не секрет, що останнім часом значно знизився інтерес студентів до навчання. Причин цьому багато. Ставлення студентів до вивчення дисциплін залежить від того, чи бачать вони в них практичний смисл, наскільки викладачеві вдалося зацікавити їх своїм предметом і т.д. Педагогічна діяльність є багатогранною. Вона висуває особливі вимоги до особистості вчителя, його професійної майстерності (Ф.М.Гоноболін, Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін та ін.).

Перед викладачами вузів поставлене нині завдання – виховати фахівця, сформувати його професійну компетентність, ясне розуміння якісних змін, що відбуваються в сучасних умовах розвитку української національної школи. Крім того, загальноосвітня школа вимагає від вчителя соціальної активності, політичної грамотності, вміння вести виховну роботу з учнями. Йому повинні бути притаманні ініціатива і відповідальність, потреба в постійному оновленні і збагаченні знань, здатність сміливо приймати новаторські рішення і активно проводити їх в життя.

Розділ 4. Особливості деяких видів самовиховання вчителя фізичної культури

4.1. Розумове самовиховання

Розумове виховання – цілеспрямований, керований студентом процес роз-ви-тку інтелектуальних якостей і розумових здібностей, які завжди тісно пов'язані з освітою й самоосвітою особистості. Воно передбачає насамперед самостійне коригування своєї розумової діяльності, її розумових операцій. При цьому зусилля студента спрямовані ніби "в глибину себе", на безсторонній аналіз і оцінку самого процесу мислення. Усвідомлення основних прийомів мислення дає можливість студенту визначити свої помилки і задуматися над тим, як їх усунути.

Розумове самовиховання здійснюється, якщо студент:

Складовою частиною розумового самовиховання є самоосвіта, яка розширює творчі можливості і пізнавальні інтереси студентів. У процесі самоосвіти одночасно поглиблюються знання, уміння, планомірно розвиваються сили і здібності. Звичайно, чим більше різносторонніх знань, тим більший простір для творчості студента. Вона важлива для підготовки до роботи в галузі фізичного виховання, вироблення навичок самостійної роботи, розумової праці, які допоможуть успішно засвоювати вузівський курс навчання так, щоб при менших затратах часу досягати максимальних результатів. Практика показує, що самоосвіта має важливе виховне значення тільки тоді, коли поставлена мета, є улюблена справа, захоплення тощо. Тому самоосвіта й розумове самовиховання – це єдиний тривалий процес. Варто зазначити, що самоосвіта є загальною основою росту педагогічної майстерності і формування особистості вчителя. З одного боку, педагогічна освіта відкриває широкі можливості, зокрема, поглиблює й розширює знання з психології, педагогіки, спеціальних наук, їх методик, а з другого – формує гармонійно розвинену особистість педагога. Зазначимо, що самоосвіта сприяє становленню особистості, але визначає її сама особистість.

У структурі самоосвіти виділяють три тісно пов'язаних компоненти: власне професійну, соціально-політичну й загальнокультурну самоосвіту. Велике значення має правильна організація самоосвіти, це:

Самоосвітня діяльність в кінцевому рахунку залежить від особистості людини: від рівня її розвитку, критичності розуму, старанності, прискіпливого ставлення до своєї діяльності, аналізу й оцінки ефективності власної праці тощо. Крім того, щоб зайнятися самоосвітою, студенту потрібні певні спонукальні мотиви, а ще зовнішні й внутрішні стимули.

Приступаючи до педагогічної самоосвіти, майбутній вчитель фізичної культури має добре знати себе, оцінити свої можливості. Досвід педагогічної роботи показав, якщо самооцінка неадекватна, то особистість розвиває в собі не ті якості й властивості, які їй необхідні. І навпаки, студент із заниженою самооцінкою не вірить у власні сили. А це стає психологічним бар'єром і, звичайно, гальмує самоосвітню діяльність.

Самоосвітня діяльність – постійний і тривалий процес. Це не тільки підвищення свого освітнього рівня, самостійне оволодіння знаннями, а й засіб саморозвитку творчого початку в особистості.

Шляхи й прийоми самоосвіти можуть бути індивідуальними і завжди своєрідними в залежності від попереднього досвіду, рівня знань студента, загальної підготовки, інтересів, ціннісних орієнтацій, ідеалів, світогляду тощо.

З метою самоосвіти і самовиховання студентам корисно ознайомитися з лі-те-ратурою про життя та діяльність вчених, відомих педагогів і психологів, ху-до-ж-ників, композиторів, письменників-людей творчої й сміливої думки, багатої уяви, глибоких та різнобічних знань. Підкреслюючи роль самоосвіти, Л.М.Толстой свого часу звертав увагу на знання як на своєрідну духовну основу, покликану допомогти розвитку розуму ("намагайтесь дати розуму як можна більше їжі").

При розробці студентом спеціальної програми над вдосконаленням знань необхідно враховувати два можливих шляхи. Перший – розширення свого загального світогляду, другий – послідовно поглиблювати знання з фізичного виховання та спорту.

Мета набуття знань за своєю педагогічною спеціальністю може бути різноманітною: це й інформація про новинки з теорії й методики фізичної культури, теорії і практики фізичної культури, психології навчання рухливим навичкам школярів, тобто обґрунтоване вивчення найбільш зацікавленого питання тощо. Слід пам'ятати, що від постановки мети самоосвіти і залежить якість, спосіб засвоєння знань.

Звичайно, не можна не