Початок її формування як профільований напрям і вид фізичного виховання стосовно потреб виробництва у нас в країні відноситься до 30-х років ХХ ст. Значну роль в цьому зіграла постанова Президії ЦВК СРСР від 1 квітня 1930 р., де передбачалися серйозні державні і соціальні заходи по впровадженню фізичної культури в систему раціоналізації праці і підготовки професійних кадрів не тільки в утилітарних цілях, але і в цілях сприяння повноцінному розвитку і зміцненню здоров'я трудящих [26].

З накопиченням позитивного практичного досвіду і науково-дослідних даних у відповідних сферах склалася ціла профільована галузь фізичної культури – професійно-прикладна фізична культура, а педагогічно направлений процес використання її чинників зайняв важливе місце в загальній системі освіта-виховання підростаючого покоління і професійних кадрів (у вигляді ППФП). В даний час ППФП в наший країні здійснюється перш за все як один з розділів обов'язкового курсу фізичного виховання в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих учбових закладах, а також в системі наукової організації праці в період основної, професійної діяльності, коли це необхідно за характером і умовами праці.

Необхідність подальшого вдосконалення і впровадження ППФП в систему освіти і сферу професійної праці визначається головним чином наступними причинами і обставинами:

1) час, що витрачається на освоєння сучасних практичних професій, і досягнення професійної майстерності в них продовжують залежати від рівня функціональних можливостей організму, що мають природну основу, від ступеня розвитку фізичних здібностей індивіда, різноманітності і досконалості набутих ним рухових умінь і навичок.

Не випадково, наприклад, випускники ПТУ, що пройшли ґрунтовний курс ППФП, часто отримують вищий професійно-кваліфікаційний розряд за фахом, ніж ті, що не пройшли з різних причин такої підготовки; останні, як правило, і повільніше адаптуються до умов професійної діяльності на виробництві (Т.Ф. Вітенас, В.В. Становов та ін.); ППФП в цьому відношенні служить одним з чинників скорочення термінів оволодіння професією і одній з гарантій якості її освоєння;

2) продуктивність достатньо багатьох видів професійної праці, не дивлячись на прогресуюче убування частки грубих м'язових зусиль в сучасному матеріальному виробництві, прямо або побічно продовжує бути зумовленою фізичною дієздатністю виконавців трудових операцій, причому не тільки у сфері переважної фізичної праці, але й у ряді видів трудової діяльності змішаного (інтелектуально-рухового) характеру, як у налагоджувальників машинних прист-ро-їв, монтажників, будівельників і т.д.; в цілому ж нормальний фізичний стан, без яко-го не мислиться здоров'я і ефективне функціонування, залишається найваж-ливішою передумовою стійко високої плідності будь-якої професійної праці;

3) зберігається проблема попередження вірогідних негативних впливів пев-них видів професійної праці та її умов на фізичний стан трудящих; хоча ця про-б-ле-ма вирішується багатьма засобами оптимізації змісту і умов праці, зокрема соці-альними, науково-технічними і гігієнічними, важливу роль серед них пок-ли-ка-ні грати чинники професійно-прикладної фізичної культури, включаючи ППФП;

4) перспективні тенденції загально-соціального і науково-технічного прогресу не звільняють людини від необхідності постійно удосконалювати свої діяльнісні здібності, а їх розвиток через природні причини невіддільний від фізичного вдосконалення індивіда [23].

1.3. Вимоги до фізичної підготовленості трудящих в різних сферах сучасної професійної праці та тенденції їх зміни

У різних сферах професійної праці в даний час налічується декілька тисяч професій, а спеціальностей – десятки тисяч. Основні їх відмінності визначаються особливостями предмету, технології і зовнішніх умов конкретної праці і виражаються в специфіці трудової діяльності, вхідних в неї операцій, дій (зокрема сенсорних і інтелектуальних по сприйняттю, переробці інформації, прийняттю рішень і рухових по практичній дії на предмет праці), а всім цим обумовлені об'єктивно неоднакові вимоги до функціональних можливостей, фізичних і інших якостей людей, що професійно займаються тим або іншим видом праці.

Лише порівняно небагато з сучасних професій вимагають граничної або близької до неї мобілізації фізичних здібностей в процесі самої трудової діяльності (це головним чином професії, ускладнені екстремальними умовами діяльності, – випробувачі льотної та іншої транспортно-швидкісної техніки, професійні військовослужбовці, оперативні працівники слідчих органів, водолази і т.д.). У більшості ж видів професійної праці, навіть фізичної, вимоги до фізичних можливостей, працюючих нормовані далеко не на граничному рівні (за узагальненими даними М.И. Виноградова, потужність роботи при виконанні більшості трудових рухових дій у сфері фізичної праці, як правило, не перевищує 30 % від індивідуально максимальної). Проте це з указаних вже причин не виключає доцільності спеціалізованої фізичної підготовки в процесі професійної освіти, а в багатьох професіях – і в роки основної трудової діяльності.

Деяке уявлення про вимоги, що пред'являються рядом поширених професій до фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними якостей людини, рухових здібностей і навичок, дають приклади, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.

Приклади, що дають уявлення про характер вимог, що пред'являються деякими з поширених видів професійної праці, до фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними якостей людини, рухових здібностей і