Реферат на тему:
Принципи та методи побудови процесу фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку
ПЛАН
1. Принцип доступності та індивідуалізації
2. Принцип систематичності
3. Принцип наочності
4. Принцип свідомості й активності
5. Принцип міцності і прогресування
6. Особливості використання методів демонстрації
7. Особливості використання методів використання слова
8. Особливості використання методу цілісної вправи
9. Особливості використання методу розчленованої вправи
10. Методичні прийоми навчання фізичним вправам
11. Особливості використання методу ігрової вправи
12. Особливості використання методу змагальної вправи
Досконало оволодіти великою кількістю різноманітних вправ, що входять в арсенал фізичного виховання, можливо лише при умові достатньо швидкого формування і закріплення рухових навичок. Тому успіх у оволодінні вправами багато в чому залежить від раціональної методики навчання та правильної реалізації дидактичних принципів, як необхідної умова успішного оволодіння навчання.
Принципи фізичного виховання
Принцип доступності та індивідуалізації передбачає облік індивідуальних особливостей учнів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати вік, стать дитини, рівень її загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю.
В основу принципу доступності покладені загальновідомі правила дидактики: “від легкого до важкого”, “від відомого до невідомого”, “від простого до складного”.
При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями дитини.
Принцип систематичності проявляється в неперервності і послідовності занять, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчального процесу і його змістом. Відомо, що регулярні заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, тому цей принцип і передбачає неперервність навчального процесу.
Функціональні і структурні зміни, які проходять в організмі під час і в результаті виконання вправ, зворотні, тобто їм властивий зворотний розвиток у випадку припинення їх. Досить відносно невеликої перерви, як розпочинається процес згасання попередньо виниклих умовно-рефлекторних зв’язків, знижується досягнутий рівень функціональних можливостей і навіть виникає регрес деяких морфологічних показників.
Принцип наочності передбачає широке застосування різноманітних засобів і прийомів, які в достатній мірі забезпечують глибоке розуміння суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку.
Принцип наочності реалізується шляхом показу рухів (безпосередня наочність), демонстрації різних засобів наочності й образного пояснення (опосередкована наочність – малюнки, кінограми і відеоматеріали, графіки, макети, додаткові зорові орієнтири і т.п.).
Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак вправ, які вивчаються, їх технічної основи, спорідненого зв’язку та ін., а також значно сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, підвищує інтерес до занять.
Принцип свідомості й активності передбачає виховання свідомого ставлення до занять з фізичного виховання, розуміння загальної мети цих занять і конкретних завдань на шляху до досягнення цієї мети, розвиток стійкого інтересу до систематичного і цілеспрямованого фізичного вдосконалення.
Вже з перших кроків необхідно привчати учнів свідомо ставитись до занять, виховувати ініціативу і самостійність, стимулювати розвиток творчих проявів.
Необхідною умовою свідомого ставлення до занять є відповідна мотивація. Мотиви, які спонукають до занять фізичними вправами, різноманітні. В багатьох випадках, особливо у дітей молодшого шкільного віку, ці мотиви, з педагогічної точки зору, випадкові або мало суттєві (наприклад, прагнення придбати гарну фігуру, захоплення зовнішніми формами рухів, спортивні інтереси у вузькому розумінні і т.п.). Педагог зобов’язаний розкрити учням справжній зміст фізичного виховання і, спираючись на початкові мотиви, зі знанням справи підвести учнів до розуміння суспільного її значення як засобу гармонійного розвитку, укріплення здоров’я, підготовки до творчої праці і захисту Батьківщини.
Суттєву роль в розвитку активності учнів відіграють оцінка і заохочення досягнутих ними успіхів.
Принцип міцності прогресування передбачає постійне підвищення вимог до учня, як зі сторони глибини засвоєння вправи, так і до постійного вдосконалення через її ускладнення. Цього слід домагатись при виконанні як простих, так і складних вправ.
Міцність засвоєння фізичних вправ перш за все забезпечується достатньою кількістю повторень. При цьому треба пам’ятати, що велика кількість повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу. У зв’язку з цим вчитель, особливо під час занять з учнями молодшого шкільного віку, повинен забезпечити варіативність виконання вправ.
При підвищенні вимог до виконання вправи особливу увагу потрібно звернути на встигаючих учнів. Вони повинні виконувати необхідну кількість повторень, інакше не можна розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.
Методи фізичного виховання
Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя під час вирішення поставлених завдань.
Методичні прийоми – це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.
Розрізняють три групи методів: демонстрації, словесні та практичні.
Методи демонстрації
Методи демонстрації ґрунтуються на безпосередньому почуттєвому сприйманні фізичних вправ і використовуються для утворення в дітей зорових уявлень про рух.
Необхідність використання методів демонстрації у процесі фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку продиктовано тим, що у дітей цього віку досить малий запас рухових навичок.
До методів демонстрації відноситься безпосередній показ фізичних вправ, імітації (наслідування), наочне приладдя, застосування звукових і зорових орієнтирів.
Показ фізичних вправ (безпосередній показ) через органи зору створює уявлення про рух. Методичні особливості використання показу обумовлюються конкретними завданнями на різних етапах навчання, складності і характеру фізичних вправ,