2. Кількість і обсяг необхідних вправ для засвоєння і закріплення навчального матеріалу в кожного учня різні: отже, темп навчання різних учнів неоднаковий.

3. При оволодінні технікою рухових дій слід підбирати підвідні вправи відповідного характеру і обсягу залежно від навчальних успіхів учнів. Для складних вправ існує декілька підвідних, кожна з яких має своє конкретне призначення. Якщо, для прикладу, взяти метання м'ячика, то його окремим фазам відповідають конкретні підвідні вправи. Різні учні з неоднаковим успіхом оволодівають фазами метання. В одних не виходить розбіг, другі погано засвоюють останні кроки, треті — фінальні зусилля і т.п. Тому у процесі навчання кожному учневі даються підвідні вправи, які сприяють засвоєнню тієї фази, оволодіння якої становить для нього найбільші труднощі.

4. Істотно відрізняються можливості учнів витримувати фізичні і психічні навантаження. Ця обставина спонукає вчителя забезпечити сувору диференціацію навчальних завдань для кожного учня. Так, на заняттях з лижної підготовки прокладають декілька паралельних лижних колій. Для слабопідготовлених навчальне коло складає 150-200 м. Для тих, хто краще засвоїв завдання вчителя, але ще робить помилки, — 350-50 м. Для учнів, які впевнено володіють технікою пересування на лижах, воно складає 500-700 м. Кожна група одержує своє завдання і працює над ним, але залежно від успіхів навчання можливі переходи з кола на коло.

Серйозну допомогу вчителю в організації роботи щодо забезпечення диференціювання фізичних навантажень можуть надавати спеціально розроблені і вивішені на видному місці таблиці розрахунків кількості повторення завдань, переведені у проценти від максимального результату учнів. Після завдання вчителя виконати, наприклад, три серії згинання і розгинання рук в упорі лежачи із заданим інтервалом відпочинку і кількістю повторень 70 % від максимального результату в кожній серії, учні з легкістю знайдуть своє дозування у відповідній клітинці навпроти свого максималь-ного результату і точно виконають завдання. (Табл. 1)

Таблиця 1

Таблиця розрахунку кількості повторень завдань, переведених у % від максимального результату учнів

Максимальна кількість повторень | Кількість повторень при неповному навантаженні, %

90 | 80 | 70 | 60 | 50 | 40 | 30

1

2

... | ... | ... | ... | ... | ... | ... | ...

10 | 9 | 8 | 7 | 6 | 5 | 4 | 3

5. Неоднаково учні сприймають інформацію залежно від методу її передачі. Один учень краще зрозуміє завдання після показу, другий — після пояснення товариша, третій — після демонстрації кінокільцівки. Це І служить однією з причин необхідності вивчення особливостей сприйняття учнів і комплексного використання методів навчання.

6. Позитивним слід вважати досвід учителів, які оцінюють учнів не за їх абсолютними показниками, а за приростом до початкового результату.

7. Диференційований підхід вимагає відповідної матеріальної бази. Розмова йде не тільки про різну вагу і висоту приладів, але і про створення організаційних передумов індивідуалізації.

Це можна проілюструвати на таких прикладах. При вивченні стрибка у висоту одночасно використовуються 5-6 секторів з різною висотою, і кожен Учень має можливість підбирати оптимальну для себе висоту. Другий приклад: часто вчителі дають завдання дістати в стрибку баскетбольний щит чи кошик. Для деяких учнів це завдання непосильне. Якщо учні дістають предмети (м'ячик, стрічки різного кольору, підвішені на різній висоті), то кожен з них у

кожній спробі знайде для себе такий варіант, до якого готовий, що, поза сумнівом, є великим стимулом для діяльності дітей і підлітків.

8. Реалізуючи принцип індивідуалізації, слід враховувати такий важливий соціально-психологічний феномен, яким є ефект суперництва. Психологами встановлено, що знаходження особи в контакті з іншими стимулює її діяльність. При цьому діти, як правило, стимулюються більшою мірою, ніж дорослі. Одним із прийомів стимулювання діяльності є знання результатів суперників чи партнерів. Е.П.Ільїн стверджує, що знання результатів товаришів по групі впливає на різних дітей по-різному. Одні учні орієнтуються на середньогрупові показники, прагнучи досягти результата не нижче середньогрупового. Деякі орієнтуються на товаришів, що досягли близьких результатів. Але, якщо найближчий результат дуже високий,— вони "вибувають з гри" і надалі орієнтуються тільки на свій результат. Якщо від заняття до заняття їх результати не зростають, у них виникає почуття незадоволеності і дискомфорту.

Учні з високими результатами поводять себе по-різному, залежно від рівня їх претензій і положення в класі. В учнів з високою самооцінкою появляється бажання досягти ще більшого результату. А ті, які в навчанні мають середні результати, часто заспокоюються, що приводить до зниження зусиль.

Шкільні державні навчальні програми і нормативи створюються з урахуванням вікових і статевих особливостей дітей, але вони розраховані на середнього учня і не можуть врахувати всіх нюансів індивідуального розвитку школярів. Це робота вчителя.

Індивідуальна робота з учнями не виключає колективних дій. Більше того, ці дії повинні сприяти найвищому прояву індивідуальності. У цьому повинні бути зацікавлені всі: і колектив, і індивідуум. Від співпраці перший одержує результат, другий — задоволення. Адже колективні дії допомагають індивідууму розкрити нові грані свого таланту. Нарешті, колективні та індивідуальні дії — це не тільки способи організації діяльності, а й широкі можливості для виховання особи.

Нарешті нагадаємо, що на складність психіки людини вказує і народна педагогіка ("чужа душа — темний ліс"), у яку