Реферат на тему:
“Президент МОК – П’єр де Кубертен”
П’єр де Кубертен (Coubertin) (1863-1937) - французький спортивний і суспільний діяч, історик, педагог, літератор; барон. Ініціатор організації сучасних Олімпійських ігор (1896 р.).
Дитинство провів у маєтку матері стародавньому замку Мервіль біля Гавра. Любив читати, слухати музику. Зненацька для рідних романтично набудований юнак після закінчення коледжу виявив характер і замість знаменитої військової академії Сен-Сір надійшов на філософський факультет Сорбони (1880). Захопився вивченням історії, а також педагогіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався боксом, фехтуванням, веслуванням, верхівковою їздою.
Вивчаючи життя і культуру Древньої Греції, поступово прийшов до висновку, що спорт необхідно повернути в систему виховання, адже саме спорт робив древніх греків фізично зробленими і витривалими. Багато подорожував, в Англії відвідував відомий спортивними традиціями коледж у місті Регбі, у Греції знамениту долину Алфея в 300 км від Афін, де проходили древні олімпіади. У 1887 був ініціатором створення Союзу французьких суспільств бігу. Свої реформаторські погляди на систему освіти виклав у двох книгах, що вийшли наприкінці 1880-х рр.: «Виховання в Англії» і «Англійське виховання у Франції».
Завдяки організаторському таланту, блискучому знанню предмета, умінню довести свою правоту, володінню ораторським мистецтвом зумів запалити ідеєю відродження Олімпійських ігор багатьох політиків і суспільних діячів, придбав прихильників і послідовників у різних країнах світу.
Барон де Кубертен був одним із самих цікавих, талановитих, енергійних і захоплених людей свого часу. Його ім'я навічно зв'язане з Олімпійськими іграми.
Після закінчення паризького університету Сорбони, П’єр разом із друзями створює спортивний клуб. Тут займаються футболом, фехтуванням і веслуванням. Приблизно з цієї ж пори Кубертен ясно розуміє, що без фізичного не може бути і духовного, і морального розвитку.
Саме П’єр де Кубертен став творцем спортивних союзів для дітей, організатором міжнародних змагань. Уже тільки за одне це ім'я його повинне було б назавжди залишитися у світовому спорті. Однак головна справа, головний спортивний подвиг Кубертена був ще попереду.
Кубертен ні на хвилину не залишав мрії про казкову, віддалену від нас багатьма і багатьма століттями Олімпії.
Він був ще зовсім молодою людиною, коли висловив думку про відродження Олімпійських ігор. З цього моменту усе своє життя П’єр де Кубертен підкорив здійсненню великої ідеї.
Ідея Кубертена не одразу захопила спортивний світ. Багато було таких, що сумнівалися і противилися цій ідеї. Ще більше – спортсменів і спортивних діячів, які говорили, що взагалі ж справа ця гарне, але самі займатися цією гарною справою не хотіли.
Кубертен сам об'їжджає багато країн світу, сперечається, переконує, доводить. Пише сотні листів у всілякі спортивні організації. Візьмемо, приміром, Перші Олімпійські Ігри сучасності, що проводилися в 1896р. в Афінах.
Адміністрація Афін і грецький уряд не в силах були зробити повні витрати на проведення Ігор. Уряд не погоджувався на виділення додаткових коштів, мотивуючи своє відмовлення тим, що афіняни, погано розбираються в спорті, що в місті немає необхідних спортивних споруд для проведення змагань, а фінансове положення Греції не дозволяє запросити представників з багатьох країн на свято. Багато видатних державних і політичних діячів підтримали заяву уряду. Наприклад, впливовий політичний діяч Стефонос Дратоміс писав, що Греція не в змозі втілити в життя чудову ідею П’єра де Кубертена і проведення Ігор найкраще відкласти до 1900 року, як складову частину Всесвітньої виставки в Парижі.
П’єр де Кубертен був змушений звернутися з листом до Ф.Кеменю з проханням відшукати можливість проведення Ігор 1896 року на угорській території. Однак угорська влада в проханні категорично відмовили в зв'язку з відсутністю засобів. Після цих відмовлень П’єр де Кубертен усе-таки наполягав на проведенні Ігор у Греції. На думку П’єр де Кубертена, при організації Ігор можна було обійтися без особливих урядових витрат і розраховувати на допомогу тільки приватних осіб. Цю точку зору розділяв і грецький кронпринц Костянтин, який створив спеціальну комісію сприяння. Він призначив колишнього мера Афін Філемона генеральним секретарем комісії, а також звернувся до народу з закликом про пожертвування засобів у фонд підготовки Олімпіади. Гроші стали надходити не тільки від жителів Греції, але і з Лондона, Марселя, Константинополя й інших міст, де існували багаті грецькі колонії. На гроші, що надійшли з Олександрії від Георга Авероффа, був відновлений древній олімпійський стадіон.
В Афінах були споруджені також велодром і стрільбище. У центрі міста розмістили тенісні корти. Спортсменам надавалися павільйони з елінгами і роздягальнями для проведення змагань по веслуванню. Підготовкою місць для проведення змагань I Олімпіади займався грецький Національний олімпійський комітет, що зумів закінчити всі підготовчі роботи за один рік. Міжнародний олімпійський комітет і національні комітети інших країн підбирали учасників Ігор, що виявилося не простою справою. От що писав з цього приводу П’єр де Кубертен: "Велика частина гімнастичних асоціацій Німеччини, Франції і Бельгії сповнена свідомістю власної винятковості: члени цих асоціацій не мають наміру терпіти в програмі Ігор тих видів спорту, що вони не культивують. Особливу ненависть у них викликають так називані "англійські" види спорту... Інші асоціації були готові послати в Афіни своїх представників лише після надання їм інформації щодо того, який інтерес викличе до себе намічене спортивне свято...
Німецька преса, у довершення усього, заявила, що Олімпіади є винятково франко-грецьким підприємством. Тим часом г-н Кемень в Угорщині, майор Бальк у Швеції, генерал Бутовський у Росії, професор Слоен у США, лорд Амптхілл в Англії і доктор