Гут-Ярковський у Богемії робили все можливе для того, щоб розбудити інтерес до майбутнього змагання. Організувати ці Ігри, П’єру де Кубертену приходилося враховувати політичні відносини і розбіжності між країнами, і в першу чергу між Німеччиною і Грецією. У 1895 році в Німеччині був утворений комітет з участі в Олімпійських іграх. 6 квітня 1896 року, на Мармуровому стадіоні, король Греції в присутності 80 тисяч глядачів оголосила Гри I Олімпіади відкритими. "Це був хвилюючий момент. Тисяча п'ятсот два роки тому імператор Теодозії заборонив Олімпійські ігри, без сумніву думаючи, що, знищуючи цей ненависний пережиток язичества, він сприяє справі прогресу. Тепер же християнський монарх оголосив про формальне скасування імператорського указу... Коли король знову зайняв своє місце, хор у 150 голосів виконав Олімпійську оду, написану спеціально для цього випадку грецьким композитором Самарою", - відзначав П’єр де Кубертен.
Нове взагалі сприймається з труднощами. Однак Кубертен говорив про Олімпійські ігри настільки переконливо і жагуче, що французькі спортивні діячі приймають рішення скликати Міжнародний спортивний конгрес і запросити на нього представників найбільших спортивних держав.
І ось 23 червня 1894 р. на Конгресі в Парижі був створений Міжнародний Олімпійський Комітет – МОК.
Конгрес вирішив: через два роки пройдуть перші Олімпійські ігри! І це була велика перемога світового спорту, великий подвиг П’єра де Кубертена!
У 1912 р. був визнаний гідним золотої медалі за «Оду спорту», у якій виразив своє розуміння спорту: «О спорт! Ти — мир, прогрес, радість, справедливість, виклик, шляхетність, насолода, плодотворність».
З 1918 р. де Кубернет переїхав у Лозанну, де була штаб-квартира МОК (з 1915 р.). У 1925 р. пішов у відставку з посади президента; почесний президент (1925--1937 р.). Своє життя він присвятив світлій олімпійській ідеї, своє серце він заповідав поховати в Олімпії. У Лозанні є музей Кубертена, у Греноблі йому встановлений пам'ятник.
Головна заслуга П’єра де Кубертена в тому, що Олімпізм, олімпійський рух можна уявити собі у вигляді високого і стрункого будинку. При зведенні цього будинку П’єр де Кубертен був не тільки «виконробом», але і головним архітектором. Його натхненні думки лягли в основу олімпізму.
Перша і найголовніша з них – спорт, культура, наука, мистецтво повинні з'єднатися в міцний і прекрасний сплав, що і буде називатися олімпійським рухом.
Ідея ця здійснилася не відразу. У неї минулого і супротивники, особливо коли спорт стало частиною світової політики, коли за допомогою рекордів президенти і міністри стали доводити один одному, чия країна краще.
Часи міняються, і тепер Олімпійські ігри з'являються перед нами немов урочистий гімн людству і людяності!
Кубертен присвятив своє життя й особою науці, що називається спортивна педагогіка. Її ціль – фізичний і духовний розвиток і виховання молоді за допомогою занять спортом. П’єр де Кубертен вважав, що новий предмет допоможе зміцнити, зробити більш сильної і життєстійкий французьку націю, французьку молодь. А вийшло, що він подбав про молодь усього світу.
Кубертен не був поетом. Але написав один прекрасний вірш. Називається воно «Ода спорту».
Цікава історія створення цього добутку. У 1912 році проводився конкурс мистецтв, присвячений Олімпійським іграм. Кубертен написав свою знамениту «Оду спорту», передав її в журі. Але тому що його авторитет серед людей, що займаються олімпійським рухом, був величезний, Кубертен подав свою роботу під псевдонімом. І от вища нагорода, золота медаль, була присуджена саме «Оді» Кубертена.
У «Оді спорту» дев'ять глав. Остання з них називається «О, спорт! Ти – мир!» Слова ці давно стали крилатими серед олімпійців.
«Ода» написана по-французьки. Переклад же його на українську дуже не досконалий.
Кубертен знаходить прості і прекрасні слова, що зрозумілі кожному спортсмену. Та й кожній людині. Він говорить про те, що спорт – наш постійний супутник у житті, дійсний і надійний друг. Якщо ти будеш, вірний йому, то одержиш замість радість, що він дарує твоєму духу і твоєму тілу. Але ж це дійсно так: радість руху – радість життя!
«Спорт! – вигукує Кубертен. – Ти вісник миру. Досить тобі посміхнутися, варто піти по країнах пружною радісною ходою, і над землею розливається спокій. Люди через континенти й океани протягають один одному руки зі словами: «Здраствуй, друг!»
Тепер кожний знає олімпійський символ: п'ять різнобарвних з'єднаних кілець, що уособлюють єдність п'яти континентів. Перед початком Ігор спортсмени вимовляють олімпійську клятву. Відомо і про прекрасну традицію запалювати в Греції олімпійський вогонь, що несуть естафетою через різні країни віддані спорту люди, несуть палаючий смолоскип до місця проведення Ігор чергової Олімпіади. Усе це було задумано П’єром де Кубертеном! Недарма його називають батьком олімпізму. Двадцять дев'ять років Кубертен був беззмінним президентом МОК. Він став автором найважливішого документа – Олімпійської хартії. Похований Кубертен у швейцарському місті Лозанні неподалік від штаб-квартири Міжнародного олімпійського комітету. За заповітом П’єра де Кубертена серце його спочиває в Греції, на батьківщині Ігор, у безсмертній Олімпії.
Літературні джерела
Кун Л. Загальна історія фізичної культури і спорту. - М., 1982.
Олімпійська енциклопедія. - М., 1980.
Твій олімпійський підручник. М., 1996.
Хавин Б. Все про Олімпійські ігри. - М., 1989.
Штейнбах В. Від Афін до Москви. - М., 1990.
