був обмежений певними терміна-ми. Клуби і спортивно-руханкові організації визначалися самостійно, виходячи із власних можливостей, відповідно до рівня готовності, погодних умов тощо. У пресі завчасно друкували програму свята, терміни його прове-дення, умови зголошення до участі. Звіти про ці свята також детально висвітлювались у пресі.
Загалом програма Дня українського спортовця була довільною. Кожне спортивно-руханкове товариство, клуб, місто чи село самостійно укладали програму, залежно від власних можливостей, прихильності учасників тощо. Водночас свято мало і традиційні складові частини. День спортовця відкри-вався урочистою дефіляцією (парадом). Усі без винятку учасники свята в організованому порядку крокували стадіоном, а то й вулицями міста.
День спортовця користувався великою популярністю навіть у невеликих містечках і селах. Так, невелике с. Печеніжин збирало близько 50 спортовців, а городенківці — понад 150. Дефіляда завершувалася підняттям національних і клубних прапорів. Місця проведення були святково прибрані.
Саме спортивне свято складалося з двох частин: руханкової та спортив-ної. Руханкова, або фізкультурна частина — це "вільноручні вправи", тобто масові гімнастичні виступи, зокрема перетягування линви. І ця частина свя-та готувалася не менш прискіпливо, ніж спортивна. Спортивна частина була насичена різноманітними видами спорту.
Змагання розпочинались (особливо в містах) перегонами наколесників (велогонками на шосе). Наколесники стартували рано-вранці в межах на-селеного пункту, з околиці, і поверталися назад якраз до початку легкоатлетичних змагань. Досить широкою була програма з легкої атлети-ки. Жодне свято не обходилося без спортивних ігор — сітківки (тенісу), кошиківки (баскетболу), відбиванки (волейболу), пориванки (гандболу) і, звичайно ж, копаного м'яча (футболу). Футбольні змагання проводились із запрошеними дружинами (командами) сусіднього міста чи села, а то й із За-карпаття чи Буковини.
Могли влаштовуватися змагання за типом блискавкового турніру (кубко-вого) серед команд, що зголосилися до участі у святі, а також змагання на зразок нинішнього міні-футболу — "сімкові турніри (2x15 хв., по 7 осіб).
Нерідко програмою передбачалися показові виступи, конкурси, деколи — фінальні зустрічі місцевих першостей.
Іноді напередодні Дня українського спортовця проводився "відчит рефе-рату", тобто планувався виступ відомого фахівця на теми тіловиховання і спорту.
Закінчувалися такі свята запрошенням широкої громадськості на "спортову гутірку" після урочистого закриття, насичену бесідами, співами, танцями.
На мою думку, такі спортивно-художні свята певною мірою дають змогу реалізувати прагнення дітей, молоді гармонійно поєднати цікавість до спор-ту і мистецтва.
