Підготовка учнів до самостійних занять фізичними вправами
Дослідження, проведені А. Єфімовим у шести школах м. Києва, показа-ли, що від 38 до 55 % учнів 2-3 класів (залежно від школи) виконують усі навчальні нормативи та тестові вправи на оцінки "добре" та "відмінно". У 5-7 класах таких учнів — 28-36 %; серед школярів 10-11 класів, які не відвідують спортивні секції, цей відсоток зменшується до 25. Ним виявлено також зниження рівня фізкультурно-спортивної активності старшокласни-ків та інтересу до занять фізичною культурою. Так, якщо 56 % п'ятикласників відносять уроки фізкультури до улюблених предметів, то в 10-тих класах таких учнів лише 26 %. Тільки 5-9 % обстежених учнів відзначають особис-те та суспільно-економічне значення занять фізичною культурою. Спостереження виявили причини такого стану. До них належать: недостатня виховна та освітня спрямованість уроків фізичної культури; недосконала ме-тодика їх проведення; відсутність пропаганди здорового способу життя і формування фізкультурно-спортивних цінностей та інтересу учнів до за-нять фізичними вправами.
Результати аналізу передової практики шкіл та численних наукових до-сліджень свідчать, що процес формування в учнів потреби у фізичному вдосконаленні складається з низки взаємопов'язаних напрямів:*
виховання позитивного ставлення та інтересу до занять фізичними вправами;*
озброєння школярів спеціальними знаннями і вироблення на їхній основі переконань у необхідності систематичних занять фізичною культурою;*
формування відповідних умінь і навичок;*
залучення учнів до щоденних занять фізичною культурою. Розглянемо кожен напрям окремо, пам'ятаючи при цьому, що всі вони реа-лізуються в тісному взаємозв'язку в єдиному навчально-виховному процесі.
Виховання інтересу до занять
Ряд позицій, що торкаються цього питання, вже розглянуто нами у характе-ристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідо-мості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів.
Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уник-нути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття.
Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в са-мому процесі навчання. Джерелом радісних переживань с сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентне, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати.
Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задо-волення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет.
Отже, поведінка учнів, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежать від ставлення до вчителя (див. табл. 1).
Таблиця 1 |
Реакція учнів на дії вчителя
Дії вчителя |
Коли вчитель користується авторитетом | За нейтрального ставлення | За негативного ставлення
Прохання |
Вияв радості | Згода виконати, але без обов'язковості | Згода, але не виконання
Порада |
Обов'язковість виконання |
Виконання, але за обов'язковості своїх інтересів | Ігнорування, байдужість, песимізм
Вимога | Якісне і добросо-вісне виконання | Формальне виконання |
Ухилення від виконання, роздратованість
Покарання | Виправлення | Пристосування | Обурення і агресивність
Основним джерелом радості на уроці повинен стати сам процес навчан-ня, подолання труднощів, опанування знань, розвиток здібностей І якостей школяра.
Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань.
Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та по-ведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету.
Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамо-та, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.
Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публіч-ним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил:*
заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;*
за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;*
хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;*
заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкрет-них обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за не-значні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;*
заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подаль-шу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;*
заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.
Заохочення — це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам'ятайте, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.
Заохочення — ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без пока-рання, але застосовувати його треба дуже обережно.
Покарання — це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведін-ки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання — засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння І прагнення змінити свою поведінку на кра-ще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання.
Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задо-волень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо.
Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчас-ними.