Реферат з фізкультури

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Історія параолімпіади

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося". Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих". Символічно, що під час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Становлення

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Параолімпійські".

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора. Саме з цього часу ігри одержали статус "Параолімпійських". Графічним символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, - Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний Параолімпійський Комітет (МПК).

Історія параолімпійського рухувід Рима до Солт-Лейк-Сіті)

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст., коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих. Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924 р. У них брали участь спортсмени - представники офіційних національних федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924 р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів з порушенням слуху. На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р., прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ кожні чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р. до них приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться Міжнародні зимові Ігри глухих.

Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії арбітрів повинні бути обов'язково видимими. Для цього, наприклад, у стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно спілкуватися один з одним.

Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944 р. у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі була розроблена спортивна програма як обов'язкова частина комплексного лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором Сток-Мандевильского центру і президентом Британської міжнародної організації лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.

В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь. Відсутність необхідного керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації, що установила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні