Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання (міокардіт, ендокардіт та інші в період частих та інтенсивних приступів болю в ділянці серця та при при порушеннях серцевого ритму); при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану хворої дитини та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.

Протипоказаннями до занять бігом є:–

Комбіновані та складні вади серця з перевагою стенозу;–

Гіпертонічна хвороба П Б стадії.

Заняття дітей з серцево-судинною патологією в СМГ стають можливими при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи в компенсованому стані системи кровообігу.

Лікувальна фізкультура показана на початкових стадіях захворювання і компенсованому стані системи кровообігу, який характеризується відсутністю суб’єктивних ознаках недостатності при звичайних повсякденних і звичних навантаженнях а також при хронічних захворюваннях серцево-судинної системи. В цьому випадку фізична культура застосовується з метою покращення кровообігу (як метод профілактики порушень кровообігу0, а також для розвитку резервних можливостей серцево-судинної системи в цілому за допомогою поступово зростаючих навантажень.

Для визначення фізичного навантаження при серцево-судинній патології необхідно врахувати: 1) прояви основного захворювання та 2) ступінь коронарної недостатності (3ст.) 3) особливості хвороб, що супроводжують основну 4) попередню фізичну підготовленість та адаптованість до фізичних навантажень.

В СМГ застосовуються щадяще-тренувальний режим та тренуючий режим. При щадяче-тренувальному режимі застосовують навантаження помірної інтенсивності, хоча допускаються і короткочасні навантаження великої інтенсивності. Пульс може досягати 130 уд/хв.

Тренуючий режим включає в себе навантаження помірної інтенсивності з 2-3 короткочасними навантаженнями великої інтенсивності. Пульс може досягати 140 уд/хв.

При щадяще-регулюючому та тренуючому режимах використовуються різноманітні вправи для всіх м’язових груп, мілких, середніх – у високому темпі, великих – у середньому 2-3 піками високого темпу); елементи спортивних ігор (волейбол, настільний теніс); елементи легкої атлетики (дозована ходьба від 3 км до 10 км та біг підтюпцем від 30с до 2,5 – 3 хв); ходьба на лижах; оздоровче плавання тощо.

Існують загальні особливості для дітей з патологією серцево-судинної системи.

1. Необхідно дотримуватись методичних принципів розсіювання та чергування навантаження: вправи для однієї м’язової групи змінюються вправами для іншої групи, а вправи зі значним навантаженням змінюються незначними м’язовими зусиллями та дихальними вправами та вправами на розслаблення.

2. Збільшення навантаження досягаються шляхом збільшення числа повторень (об’єму роботи), а лише потім за рахунок збільшення амплітуди і темпу рухів (інтенсивності роботи якщо інтенсивність взагалі можна збільшити) та зміни вихідних положень (від лежачи до сидячи до стоячи) та до динамічних вправ в ходьбі, бізі).

3. Показані вправи для середніх та крупних м’язових груп. Такі вправи прискорюють пульс та збільшують кровообіг.

4. Протипоказані вправи з натужуванням, складно-технічні, з великою інтенсивністю, з різкими змінами положень тулуба, змагального характеру. Під час їх виконання утворюється значний кисневий борг.

5. При ознаках перенапруження серця (погіршення загального стану, зниження працездатності, підвищення пульсу в стану спокою, падіння або підвищення АТ в стані спокою, поблідніння, виникнення болю, задишка, погіршення самопочуття при виконанні фізичних вправ) необхідно знизити навантаження, або припинити заняття.

Принципово іншою є методика фізичного виховання при гіпотонічній хворобі та вегетативно-судинній дистонії.

Ш.

При захворюваннях серцево-судинної системи фізичні вправи показані в багатьох випадках, однак їх застосування повинно бути строго диференційованим в залежності від клініки та етіології захворювання. В першу чергу:

1. Ревматичне ураження серця (міокардит, ендокардит, ендоміокардит).

Ревматизм – розповсюджене захворювання. В основному ним хворіють діти (2-3%). Ревматизм це хронічне інфекційно-алергічне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією в серці.

Ревматизм розвивається після ангіни, або інших інфекційних захворювань, які викликаються стрептококовою або вірусною інфекцією (гайморит, запалення легень, грип). Інфекція викликає алергічне запалення в серці а запалення супроводжується більшим або меншим руйнуванням тканини. Тканина може відновитися морфологічно і функціонально, або процес заживання відбувається сполучним рубцем. Відбувається це так: алергія – підвищена чутливість організму до інфекцій, або інших речовин – алергенів. Отже алергени сприяють сенсибілізації організму. Повторна зустріч алергена з антитілами (які вироблялись під час першого захворювання) набуває бурхливого характеру (виробляють аутоантитіла, що уражають серце) з важкими загальними або лакальними явищами.

Ревматичне ураження серця – важке інфекційно-алергічне захворювання викликане стрептококовою інфекцією (грип, ангіна, запалення легень, гайморит тощо) з ураженням тканин (оболонок) серця – міокарду та ендокарду. Перевтома, переохолодження, психоемоційний стрес, гіпоксія, що спричиняє ендокринні та вегетативні порушення є поштовхом до виникнення первинної ревматичної атаки. Захворювання частіше розпочинається гостро, але може мати і поступовий розвиток чи скрите протікання і супроводжується підвищеною t0 (37-38), болем у суглобах, тахікардія, аритмія, задишка біль. Часто супроводжуються розвитком серцевої недостатності. Ревматичний ендокардит може призвести до розвитку вад серця, а ревматичний міокардит до кардіосклерозу (виникнення рубців в міокарді).

Фізична реабілітація в СМГ можлива при відсутності недостатності кровообігу і задовільної реакції на помірні навантаження. Через 6 місяців після додаткового медогляду таку дитину можна перевести в підготовчу групу, а через рік – в основну. Задачами фізичного виховання є: підвищення загального тонусу організму, удосконалення компенсації за рахунок екстракардіальних факторів кровообігу, покращення адаптації до фізичних вправ.

Підвищення працездатності відбувається із загальноприйнятими методичними принципами.

Дистрофія – це порушення структури і функцій клітин і тканин внаслідок порушення обміну речовин у будь-якій його ланці.

2. Дистрофія міокарду. В основі дистрофії міокарду лежить порушення обмінних процесів у серцевому м’язі. Ці зміни, як правило, виникають як вторинне явище на фоні хронічної інтоксикації, порушення харчування, авітамінозу, недокрів’я, обміну, нейроендокринного впливу тощо, які призводять до