Патогенез гіпертензії є недостатньо вивченим. У 90% випадків захворювання на гіпертензію, її класифікують, як невизначеного походження (ідіопатичну).

Ідіопатична гіпертензія може бути результатом:–

Генетичних факторів;–

Вживання у великих кількостях натрію;–

Надлишкова маса тіла;–

Інсулінової резистентності;–

Відсутності фізичної активності;–

Психологічних стресів;–

Поєднанням вище зазначених факторів;–

Іншими, невизначеними поки чинниками.

б) гіпертензії. Ряд фізіологічних адаптаційних реакцій на фізичні навантаження, спрямовані на підвищення витривалості, можуть впливати на артеріальний тиск як в стані спокою, так і при м’язовій діяльності. Незважаючи на те , що наслідком фізичних навантажень є збільшення кількості плазми у крові, що повинно було б стати причиною збільшення артеріального тиску (оскільки при лікуванні гіпертензій назначають диуретичні препарати для зниження загального вмісту рідини в організмі). Однак, внаслідок суттєвого збільшення кількості капілярів у тренованому м’язі цього не відбувається. Крім цього, у тренованих людей венозна система здатна утримувати більший об’єм крові. Фізичне тренування аеробної спрямованості до зниження артеріального тиску у людей з середньою ступінню гіпертензії, не впливаючи на людей зі значною ступінню гіпертензії. (Механізми не визначені).

По-друге, зниження артеріального тиску у стані спокою внаслідок фізичних навантажень, обумовлено також зменшення опору периферійних судин внаслідок загального зниження активності симптоматичної нервової системи.

Патогенез – це патофізіологія виникнення і розвитку захворювання.

Серцева недостатність. При серцевій недостатності м’яз серця стає настільки слабким, що не спроможний здійснювати адекватний серцевий викид, щоби забезпечити потреби організму. Причини ураження або перевантаження серця.

При неадекватному серцевому викиді, кров повертається у вени. Це призводить до накопичення рідини, особливо у ногах (гомілках). Набряки можуть спостерігатися і у легенях, що викликає порушення дихання і задишку. Серцева недостатність може прогресувати до тих пір, аж поки не відбудеться незворотнє ураження серця і людині необхідно його трансплантувати.

Ковальчук Н.М. (Луцьк-Київ, 1996) серцево-судинні захворювання.

У учнів з розладами серцево-судинної системи під час занять фізичними вправами виникає достатня компенсація серця для забезпечення фізичних навантажень, однак до їх дозування все одно треба ставитись обережно.

Особливо важливе значення у фізичному вихованні школярів з серцево-судинними захворюваннями має індивідуальний підхід при визначенні фізичних вправ, який забезпечується протягом всього терміну навчання. Перед тим, як визначити фізичні навантаження, слід з’ясувати ступінь пристосування організму до нього і провести з цією метою 2-3 контрольних заняття.

Багаточисельні літературні дані вказують на ефективність занять із плавання з точки зору покращення функції серцево-судинної системи. Але А.Д.Вікулів, використовуючи телеметричний датчик Бахмана, виявив, що під час плавання при пульсі 138 уд/хв, систолічний тиск складає 221 мм рт. ст. Тому виникає питання: наскільки ефективне плавання, як оздоровчий засіб при серцево-судинній патології. Отже, заняття з плавання треба проводити дуже обережно, суворо індивідуально.

Протипоказами при серцево-судинній патології є вправи:–

З різкою зміною положення тіла (нахили, переміщення, оберти, перекиди);–

Статичні, які пов’язані із затримкою дихання;–

Піднімання великої ваги та вправи з натужуванням;–

На гімнастичних приладах без попередньої підготовки;–

На витривалість при артеріальному тиску вище 200/110 мм рт. ст. при прогресуючій хворобі з частими кризами;–

Участь у змаганнях з легкої атлетики, гімнастики, баскетбол, плавання, лижних гонок.