Навчальні уроки переважно спрямовані на засвоєння техніки виконання вправ, виявлення помилок під час виконання вправ та їх усунення. Широко використовуються прийоми страхування, самострахування, взаємонавчання, активізація учнів, повідомлення теоретичних відомостей.

Тренувальні уроки проводяться з метою удосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Широко використовуються змагальний і ігровий методи.

Комплексні уроки передбачають матеріал з різних розділів програми. Обов’язковим є визначення стержневого матеріалу на певну серію уроків.

Контрольні уроки розв’язують завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, вони мають великий навчальний і тренувальний ефект.

В практиці роботи школи чисто навчальні, контрольні або тренувальні уроки зустрічаються досить рідко. В кожному занятті присутні елементи навчання, контролю i тренування.

В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 70–80% від загальної кількості занять, в середніх – близько 60%, в старших – 25–35%. Зокрема, з підвищенням віку тих, що займаються, питома вага безпосередньо учбових уроків в роботі з ними падає, а підвищується питома вага уроків безпосередньо тренувального типу, що досягає в 10–11 класах 60%.

До 1933 року існували різні схеми побудови уроків з гімнастики, які орієнтувались, головним чином, на підбір i застосування різних груп вправ. Скільки було груп вправ, спрямованих на розвиток фізичних якостей, стільки ж було і частин уроку.

Тепер утвердилась структура уроку, що складається з трьох частин: підготовчої, основної i заключної. Така побудова уроку дуже логічна, тому що хід її обумовлюється біологічними закономірностями функціонування організму, що визначають його працездатність, i логікою розвитку навчально-виховного процесу. Частини уроку узгоджуються зі зонами працездатності: передстартовий стан, впрацьовування, відносна стабілізація i тимчасова втрата працездатності.

Визначено, що логіка навчально–виховного процесу потребує:

1. Послідовного включення учнів у пізнавальну діяльність;

2. Постійного досягнення належного рівня фізичної працездатності;

3. Послідовного вирішення намічених на дане заняття освітніх, оздоровчих i виховних завдань;

4. Забезпечення відповідного післяробочого стану організму, що сприяє успішній діяльності учнів.

В підготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою загальнорозвиваючих вправ, ходьби, стрибків, стройових прийомів, танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід.

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних.

Тривалість підготовчої частини – від 7 до 12 хв.

Як правило, підготовчу частину уроку починають з виконання учнями стройових вправ, які супроводжуються командами: “Шикуйсь!”, “Розійдись!”, “Рівняйсь!”, “Струнко!” “Вільно!” й ін.

Виконанню цих команд повинна передувати підготовча робота з учнями. Необхідно, щоб вони чітко засвоїли, де знаходяться ліва i права сторона строю, як робити повороти на місці, що таке колона i шеренга; напередоднi намітити точки, за якими учні будуть орієнтуватись при шикуванні i перешикуванні, i т.д. Відомо, що строєві вправи школярі засвоюють важче. Тому не слід форсувати процес оволодіння ними, потрібно намагатись, щоб учні з перших занять чітко їх виконували.

При виконанні комплексу загальнорозвиваючих вправ у підготовчій частині уроку рекомендується зберігати наступний порядок:

- вправи типу потягування;

- вправи для рук i плечового поясу;

- вправи для нiг;

- вправи для тулуба;

- стрибки і дихальні вправи.

Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів – у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами і т. д. Якщо прилади розставлені до початку уроку чи встановлені стаціонарно, учні займають місця довільно, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам. В русі у цьому випадку використовують такі переміщення, як змійка, зигзаг, пересування по точках зали.

Розучуючи комплекси загальнорозвиваючих вправ, необхідно використовувати такі вправи, які би відповідали рівню фізичної підготовки учнів, викликали живий інтерес до їх виконання. При розучуванні, наприклад, положень рук, ніг, тулуба i рухів окремими частинами тіла можна використати назви тварин, старатись імітувати їх рухи. На наступних уроках (при закріпленні i вдосконаленні) вводити термінологічні поняття, що характеризують напрямок, спосіб виконання й iн.

Слід також пам’ятати, що багаторазове повторення однієї i тієї ж вправи втомлює дітей, але без цього неможливо сформувати руховий навик з усіма його компонентами (ритм, амплітуда, розподіл м’язових зусиль i ін.). Для успішного навчання учнів загальнорозвиваючі вправи повинні відрізнятися за структурою їх виконання, необхідно змінювати умови виконання, вихідне i кінцеве положення, напрямок рухів i дiй; вчити дітей складати нові варіанти вправ.

Велике значення для ефективного навчання учнів загальнорозвиваючим вправам має правильний вибір методів демонстрації i слова. Експериментально доведено, що найбільший ефект дає таке їх співставлення, при якому вчитель один раз називає i зразу ж показує вправу, а учні виконують її за ним; на другому етапі (закріплення i вдосконалення) учні виконують вправу тільки після її назви. Такий метод не тільки сприяє розвитку i вдосконаленню процесів регуляції рухових актів, але i підвищує розумову активність дітей, збагачує їх словниковий i безпосередньо термiнологічний запас, розвиває логічне мислення, формує вміння складати план рухової дії i діяти згідно цього плану.

На уроках гімнастики з успіхом можна використовувати i такий прийом, як співставлення виконання вправ з голосним проговоренням – речитативом.

При проведенні підготовчої частини уроку потрібно добиватись точності i співставлення виконання всіх вправ,