В тих випадках, коли умови не дозволяють проводити заняття груповим або потоковим способами необхідно групу ділити на дрібніші підгрупи, щоб кожна з них займалась вправами за вказівкою вчителя.

Так, наприклад, перша і друга підгрупи на початку заняття займаються метанням, а третя і четверта – вправами в лазінні, після чого (через 15 хв.) групи міняються місцями.

При організації занять дрібними підгрупами доцільно після розподілу на підгрупи на місця занять всій групі показати ті вправи, які вони будуть вивчати на даному уроці, а лише після цього приступити до роботи по вивченню продемонстрованих вправ.

При одночасній роботі підгруп вчитель повинен мати в кожній підгрупі учнів, які займаються в секціях, і вести з ними спеціальні інструкторські заняття.

Результати в таких випадках будуть більш високими, ніж тоді, коли в підгрупі виділяються старші із числа учнів, які не пройшли спеціальної інструкторської підготовки.

Інструкторські заняття повинні носити характер спеціального заняття, спрямованого на роз’яснення, як навчити тому або іншому конкретному руху. Особливу увагу слід звернути на вміння надавати допомогу і страхування товаришем.

У віці 7–11 років необхідно виховувати в учнів корисні звички. Необхідно, щоб вони систематично загартовували організм, робили ранкову гімнастику і приймали водні процедури. Важливо привчити учнів завжди зберігати правильну поставу. Необхідно слідкувати за тим, щоб діти виконували розпорядок дня, були уважні, дотримувались дисципліни і займались фізичними вправами у спортивній формі. Всі ці звички необхідно виховувати у дітей в процесі навчальних занять, до речі, особливу увагу необхідно приділити правильній поставі.

Вікові особливості хлопчиків і дівчаток до 11 років слабо виражені, тому суттєвої різниці в методиці і змісті фізичних вправ немає. Але необхідно враховувати схильність дівчат до танцювальних рухів.

Використовуючи прості танцювальні рухи і танці, можна вирішувати завдання по зміцненню м’язів рук, ніг, тулуба, серцево–судинної та дихальних систем, розвитку сили і гнучкості.

Особливості методики використання рухливих і спортивних ігор в процесі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку

Рухливі ігри в початкових класах є провідним засобом фізичного виховання. Зміст рухливих ігор складають рухові дії, які добре засвоєнні школярами. За їх допомогою проходить виховання фізичних якостей, а також підготовка школярів до життя. Це досягається управлінням ігровими ситуаціями зі сторони вчителя, створення відповідних умов виконання ігрових дій. Емоційність, новизна вирішення рухових задач, можливість колективних і індивідуальних дій підсилюють виховні властивості, формують позитивні якості особистості.

Програмою передбачена певна кількість рухливих ігор, але основний зміст і правила розробляє безпосередньо сам вчитель. Вони повинні бути зрозумілі і доступні дітям.

В 1-2 класах за допомогою рухливих ігор успішно виховується здатність дитини до засвоєння нових рухів і проходить закріплення вже вивчених. В 3-4 класах ігри значно доповнюються різними загальнорозвиваючими вправами і спеціальними вправами з легкої атлетики, гімнастики, лижного спорту і плавання. Поряд з простими некомандними іграми в цей період починають використовувати складні командні ігри. Більшість з них служать підвідними до вивчення спортивних ігор.

Вибір тої чи іншої гри визначається конкретними завданнями і умовами проведення. Для кожної вікової групи характерні свої особливості у виборі і методиці проведення гри.

Діти молодшого шкільного віку відрізняються особливою рухливістю і постійною потребою до руху. Але при виборі ігор потрібно пам’ятати, що організм молодшого школяра не готовий до перенесення тривалих навантажень. Їх сили швидко вичерпуються і швидко відновлюються. Тому ігри не повинні бути занадто довгими і повинні містити паузи для відпочину.

Учням 1-2 класів ще недоступні ігри з складними рухами і взаємовідносинами. Їх більше приваблюють імітаційні ігри сюжетного характеру, з пробіжками, стрибками, ловлею і киданням м’яча. Дії в колективі для них складні тому вони з великою радістю грають в не командні ігри.

В учнів 3-4 класів відчутно прибавляється сила, покращуються координаційні можливості, швидкість, спритність і витривалість пристосування організму до навантаження, більш досконалим стає управління свої тілом. Для цього віку вже доступні досить складні ігри за змістом.

В психіці дітей 9-10 років проходять значні зміни. Збільшення сили і рухливості нервових процесів тягне за собою підвищення стійкості уваги і інтересів дитини. Розвиток оперативного мислення дозволяє вирішувати більш складні тактичні завдання. Це особливо важлива, так як дітей починають цікавити ігри змагального і колективного характеру.

Між іграми хлопчиків і дівчаток у цьому віці не існує якоїсь значної різниці. Хлопчики все ж більше схильні до ігор з елементами єдиноборств, взаємовиручки, боротьби за м’яч. Дівчата до більш спокійних з ритмічними і точними рухами.

Особливою любов’ю дітей цього віку користуються ігри з м’ячем, з бігом, стрибками через перешкоди, метаннями, а також воєнізовані ігри на місцевості.

У молодшому шкільному віці досить широко використовують такі спортивні ігри, як бадмінтон, городки, настільний теніс, а також елементи баскетболу, волейболу, футболу і хокею. Вони сприяють підвищенню рівня загальної фізичної підготовки дітей і розвитку в них фізичних якостей. Крім того, освоєння елементів спортивних ігор може стати основою для подальших занять спортом.

Учнів молодшого шкільного віку навчають елементам баскетболу: передача і ловля м’яча, кидання м’яча обома руками в корзину, ведення м’яча. Для волейболу важливо оволодіти передачею м’яча обома руками. У футболі діти засвоюють такі технічні елементи, як