Реферат

на тему:

Основи техніки легкоатлетичних стрибків

План

1. Вступ

2. Розбіг і підготовка до відштовхування

3. Відштовхування

4. Поле

5. Приземлення

Вступ

Ціль легкоатлетичних стрибків – стрибнути якомога вище чи далі. Результативність стрибка визначається в першу чергу початковою швидкістю і кутом вильоту тіла стрибуна. У залежності від виду стрибка його польотна частина має відповідну траекторію руху тіла стрибуна. Свої особливості є в потрійному стрибку, де чергуються опорні і польотні частини стрибка – опорна, друга ( з моменту відділення рук від тичини ) – безопорна.

При аналізі техніки стрибків варто базуватися також на біомеханічних закономірностях, викладених у розділах «Основи техніки ходьби» і «Основи техніки бігу», оскільки в цих вправах ведучим також є відштовхування від опори.

Кожен стрибок – цілісна дія, але його можна розчленувати на наступні складові частини:

1. Розбіг і підготовка до відштовхування – від початку розбігу до моменту постановки ноги на місце відштовхування.

2. Відштовхування – від моменту постановки ноги на місце відштовхування до його закінчення.

3. Політ – з моменту відділення товчкової ноги від опори до зіткнення з землею.

4. Приземлення – з моменту зіткнення з землею до повного припинення руху тіла.

Розбіг і підготовка до відштовхування

Розбігом надається тілу горизонтальна швидкість, необхідна для виконання стрибка.

Вихідне положення стрибуна перед розбігом повинне бути завжди однаковим і звичної. Звичайно при цьому тулубі нахилено вперед, ноги трохи зігнуті, руки напівзігнуті. У цілому така поза нагадує стартове положення при бігу. Підтянутість, зібраність, спрямований уперед погляд, концентрація уваги характеризують правильне вихідне положення стрибуна.

Розбіг виконується з прискоренням, найбільша швидкість досягається крокам. Однак для кожного виду стрибка розбіг має особливості: у характері прискорення, у ритмі кроків і їхній довжині. Наприкінці розбігу ритм і темп кроків змінюються в зв'язку з підготовкою стрибуна до відштовхування. Це також зменшує утрату швидкості, придбаної в розбігу. У зв'язку з цим співвідношення довжини останніх 3-4 кроків розбігу і техніка їхнього виконання мають деякі особливості в кожнім виді стрибка.

Швидкість розбігу і швидкість відштовхування взаємозалежні. Останні кроки розбігу переходять у відштовхування, тому чим швидше останні кроки, тим відносно швидше відштовхування. Крім того, перехід стрибуна від розбігу до відштовхування – важливий елемент техніки стрибка, значною мірою визначальний його успішність.

В усіх стрибках з розбігу нога ставиться не місце відштовхування швидко й енергійно, причому так, щоб до моменту зіткнення з ґрунтом вона була майже випрямлена. У такім положенні нога легше переносить велике навантаження, більш пружно амортизує згинання й ефективніше розгинається. У момент постановки ноги на місце відштовхування точка опори знаходиться завжди трохи перед проекції тіла стрибуна на землю. Чим під великим кутом має бути відштовхування, тим відносно далі вперед ставиться нога і тем більше відстань від точки опори до проекції тіла стрибуна. Важливо, щоб перехід з цього положення до відштовхування відбувався активним зусиллям стрибуна. Це відстань найбільше при стрибку у висоту і значно менше при інших стрибках.

Відштовхування

Задача відштовхування зводиться до зміни напряму руху тіла стрибуна, чи, іншими словами, до повороту вектора швидкості тіла на деякий кут нагору. Причому початкова швидкість вильоту тіла завжди менше швидкості розбігу. Утрати швидкості обумовлені тим, що опорна нога ставиться на ґрунт перед проекції центра тіла. Чим більше відстань від крапки проекції центра тіла до місця опори, тим більше утрати швидкості.

Механізм відштовхування варто спочатку розглянути на прикладі стрибка з місця у висоту. Тут перш, ніж відіпхнуться, треба зігнути ноги і нахилити тулуб. З цієї пози і відбувається відштовхування, тобто розпрямлення ніг і тулуба. У цьому випадку в момент випрямлення тіла стрибуна діють дві сили, рівні по величині і спрямовані в протилежні сторони. Одна з них прикладена до опори і спрямована вниз, інша прикладена до тіла стрибуна (сила реакції опори) і спрямована нагору. Тому що тверда опора ґрунту (без врахування його деформації) протидіє руху вниз, тіло стрибуна під впливом відбитої від опори реактивної сили буде переміщатися тільки вертикально нагору.

При досить великій силі випрямлення тіла стрибуна і прояви їм цієї сили в найкоротший час створюється прискорене переміщення тіла нагору, що додає йому наростаючу швидкість. Якщо швидкість, створювана «вибуховий», (з кожною тисячною часткою секунди що прискорюється) роботою м'язів, до моменту закінчення випрямлення ( відштовхування ) від опори створить тілу силу інерції, що перевищує вага тіла, то воно злетить на деяку відстань нагору. Швидкість вильоту центра тяжіння стрибуна в момент відриву його від опори називається початковою швидкістю. У початковий момент розпрямлення тіла тиск на опору досягає найбільшого значення, а до кінця відштовхування знижується до нуля ( В.М. Дячків, Л.И. Дурсєньєв і ін. ). Одночасно з цим швидкість підйому максимального значення до моменту відриву від опори.

Це пояснюється тим, що під час відштовхування м'язові зусилля створюють не тільки «стартову швидкість» масі стрибуна ( Ю.В. Верхошанский ) але і прикладаються потім до тіла, що вже прискорено переміщається нагору. Ніж швидше тіло рухається нагору, тим менше воно «важить» і тем швидше можуть скорочуватися м'яза. Тому так важливо проводити відштовхування, використовуючи не тільки могутні м’язи-розгинателі, але менш сильні, зате більш швидкі в скороченні м'яза гомілки і стопи, що своєю роботою прискорюють рух нагору. Таким чином, незважаючи на стислість процесу відштовхування (0,1–0,15сек.), у ньому безупинно змінюється взаємо-відношення сили м'язів і швидкості їхнього скорочення, тобто підтверджується відоме положення «втрачаючи в силі,