Усе вищесказане має пряме відношення і до відштовхування в стрибках з розбігу.

Після постановки на місце відштовхування опорна нога згинається в колінному суглобі. Одночасно відбувається згинання в тазостегновому суглобі. Можливо і невелике згинання хребта. У зв'язку з цим центр тяжіння стрибуна спочатку наближається до місця опори, а потім ( при розгинанні тіла ) віддаляється від нього.

При відштовхуванні в стрибках з розбігу амортизаційне згинання опорної ноги дуже невелике і кут у колінному суглобі досягає 130 – 135 градусів. При більшому згинанні ноги стрибун не зможе ефективно відіпхнутися.

Справа в тім, що в момент зіткнення з ґрунтом товчкова нога випробує велике навантаження, величина якого визначається силою інерції руху тіла і кутом нахилу ноги. Це навантаження у всіх стрибках з розбігу амортизуються напругою м’язів-розгинателів і одночасним їхнім розтягуванням, що створюється в результаті згинання опорної ноги. Амортизувати велике навантаження можна значним згинанням ноги, як під час приземлення після стрибка, але після цього не можна різко і сильно відіпхнутися. Якщо ж стрибун, напружуючи м’язи-розгинателі товчкової ноги, амортизує навантаження на короткому шляху, тобто робить це швидко, незначно згинаючи ногу, то він набагато збільшить ефективність відштовхування. Це відбувається шляхом використання еластичності м'язів і рефлекторного зусилля напруги в них (міотонічний рефлекс ). Наприклад, якщо підсідання в стрибку з місця у висоту зробити з настрибуванням, то відштовхування може бути більш могутнім і зліт вище.

Як відомо, м'язи мають досить високу еластичність. Розтягнутий м'яз ( до визначеного оптимуму ) скорочується сильніше і швидше, особливо якщо вона напружена. Використання еластичних властивостей м'язів у відштовхуванні показано схематично на стрибучій моделі, хоча в живому організмі, зрозуміло, робота м'язів при відштовхуванні значно складніше. Ніж швидше ( в оптимумі ) розтягування м'язів, тим ефективніше виявляються її сила і швидкість скорочень. Отже, чим коротше і швидше (також в оптимумі згинання ноги в момент амортизації, тим сильніше і швидше зворотна реакція м'язів – скорочення, а виходить, тим ефективніше відштовхування.

Однак відштовхування в будь-яких підскіках і стрибках не відбувається саме собою, механічно, лише за рахунок використання еластичності м'язів і рефлекторного виникнення напруги в них. Вирішальну роль в ефективній роботі м'язів грають імпульси ЦНС, настроювання на майбутнє дію, вольові зусилля і раціональну координацію рухів. Навіть виконання простих пружних підскакувань на місці вимагає вольового зусилля і визначеного уміння.

При відштовхуванні, здійснюваної прискореним випрямленням тіла, у стрибках з розбігу важливіше всього можливо швидше випрямити опорну ногу. Причому випрямлення ноги в суглобах відбувається з визначеною послідовністю. Першим починає розгинання тазостегновий суглоб, потім колінний. Закінчується випрямлення ноги підошовним згинанням у гомілковостопному суглобі. Шлях, по якому в опорній фазі переміщається центр тяжіння стрибуна, обмежений, отже, особливо важлива здатність стрибуна розвити максимальну силу в найкоротший час на цьому шляху.

Існує тісний зв'язок сили м'язів, швидкості їхнього скорочення і маси тіла. Чим більше сили приходиться на 1 кг ваги стрибуна (при міцних рівних умовах), тим швидше й ефективніше він може відіпхнутися. Отже, стрибунам особливо важливо підвищувати силу м'язів і не мати зайвої ваги. Але вирішальну роль завжди грає швидкість відштовхування.

Відштовхування в стрибках підсилюється дугоподібним прискореним змахом прямих чи зігнутих (у залежності від виду стрибка) рук. У момент прискореного підйому рук реактивна сила маху збільшує тиск на опору і, отже, навантаження на м'язи опорної ноги. Але як тільки змах сповільнюється, навантаження на м'язи ніг різко зменшуються, і надлишковий потенціал напруги м'язів забезпечує більш швидке і могутнє закінчення їхнього скорочення. При цьому чим більше прискорення змаху руками в напрямку відштовхування, тим ефективніше відштовхування. Відомо, що і за допомогою тільки одного сильного і швидкого змаху руками можна зробити невеликий підскік, оскільки енергія рук, що рухаються, передається іншій масі тіла в момент, коли позитивне прискорення махового руху переходить у негативне прискорення (уповільнення). Така координація взаємозв'язок пояснює прискорення відштовхування за рахунок вольового зусилля, зверненого на прискорення змаху руками.

Найбільш ефективний дугоподібний змах витягнутими руками, хоча при однаковому кутовому прискоренні він вимагає великих м'язових зусиль, чим змах зігнутими руками. При всякому дугоподібному змаху стискальне зусилля спрямоване по лінії, дотичної до дуги злету.

В усіх стрибках з розбігу ще важливіше маховий рух ногою. Механізм його дії такої ж, як і при змаху руками. Унаслідок великої сили м'язів і маси махової ноги, а також великого шляху змаху його роль дуже велика. Найбільш ефективний змах випрямленою ногою, при якому її центр ваги знаходиться на трохи більшій відстані від тазостегнового суглоба. Унаслідок цього при однаковій кутовій швидкості лінійна швидкість вище. Відповідно збільшується і стискальне зусилля, що робить відштовхування більш ефективним. Зрозуміло, для цього необхідно опанувати технікою змаху, мати сильні м'язи і мати необхідну рухливість у тазостегновому суглобі махової ноги.

Однак змах прямою ногою можливий тільки в стрибках у висоту з розбігу. У стрибках у довжину, потрійним і із шестом, а також у стрибку у висоту способом «фюсбюрі-флоп» змах здійснюється зігнутою ногою, але зате з більшою швидкістю.

Для найбільшої швидкості, а виходить, і ефективності змаху ногою необхідно прикласти м'язові зусилля на можливо більш довгому шляху. З одного боку, це досягається за рахунок використання природного руху махової ноги вперед незадовго до моменту постановки опорної ноги на ґрунт. У цьому випадку м'язові зусилля, що прискорюють змах додаються до уже рухається масі ноги, що набагато ефективніше. З іншого